Учасники 29-ї Української антарктичної експедиції повернулися додому. Команда науковців — біологи, метеорологи та геофізики разом із представниками групи життєзабезпечення, до якої входили: лікар, кухар, системний адміністратор, системний механік і дизеліст-електрик, —відпрацювали на станції «Академік Вернадський» майже рік. Вони проводили дослідження за трьома напрямами: біологія, геофізика та метеорологія, а попри те — забезпечували роботу станції. Після довготривалої перерви в експедиції взяли участь чотири жінки. Більшість членів команди через конкурсний відбір долучилися до експедиції вперше. Але це нікого не злякало, адже групою опікувався найдосвідченіший полярник України, восьмиразовий зимівник Антарктиди, геофізик Юрій Отруба.
У лютому цього року до зимівників приєднались учасники сезонної експедиції, серед яких представники Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка»: доктор філософії, асистент кафедри вищої геодезії та астрономії, заступник директора з науково-педагогічної роботи Іван Брусак і кандидат технічних наук, завідувач кафедри фотограмметрії та геоінформатики Євгеній Шило. Після успішно виконаних завдань важкий шлях з Антарктиди сезонники та зимівники долали разом.
Як провели антарктичне літо і з яким багажем повернулися додому представники Львівської політехніки, ми дізнаємося з їхньої розповіді.
До 1996 року наукова база на Аргентинських островах належала британцям. Після розпаду СРСР Україна звернулася до росії, яка оголосила себе правонаступницею, з пропозицією передати їй у межах розподілу активів колишнього союзу одну з наявних антарктичних станцій. Однак загребуща рука росії не відпустила Україні жодної з них. Жест доброї волі зробив уряд Великої Британії — ухвалив рішення про те, щоб передати безоплатно станцію «Фарадей» Україні. У 1994 році процес передачі розпочався. Представники останньої британської експедиції «заробили на оборудці» символічний фунт стерлінгів. Нині ця монета вмонтована в шинквас бару «Фарадей» на станції «Академік Вернадський», що символізує успішну безкорисливу угоду між українцями і британцями.
Упродовж тридцяти років, відколи британська станція «Фарадей» стала українською та дістала нову назву «Академік Вернадський», річні антарктичні експедиції не припинялися. Цьогоріч утридцяте українські науковці-полярники подалися в Антарктиду для виконання наукових завдань. Іван Брусак і Євгеній Шило побували на сезонній частині 29-ї Української антарктичної експедиції. Українська зима збіглася в часі з антарктичним літом. Саме цей період найсприятливіший для геодинамічних досліджень, бо, коли настає антарктична зима і все навкруги замерзає, науковцям цього напряму складно проводити вимірювання.
— Шлях до Антарктиди був нелегким, — розповідає Іван Брусак. — З двох місяців експедиції велику частину часу ми перебували в дорозі. Автобусом їхали до Польщі. Звідти літаком до Чилі, а далі з порту Пунта-Аренас криголамом «Ноосфера» — до Антарктики. До того ж були обтяжені чималим багажем — крім особистих речей везли зі собою великогабаритну апаратуру вагою понад сто кілограмів. Особливість досліджень така, що геодезисти не можуть їхати в експедицію без своїх приладів. Дорога не проста — три пересадки на авіарейси та ще вісім днів морем на українському флагмані наукового флоту до станції «Академік Вернадський». І тоді як з Польщі до Чилі переліт здійснювала одна авіакомпанія й, попри кілька пересадок, ми пройшли один ретельний контроль через окреме багажне відділення та завантажили апаратуру у Варшаві, а забрали в Чилі, далі було складніше — з аеропорту в аеропорт доставляли багаж самотужки. Вирушаючи на острови для геодинамічних досліджень, теж брали зі собою потрібні для використання прилади. Бувало, що ними завантажували більшу частину човна. Найважче було, коли здіймалися хвилі й треба було висаджуватися з човна разом із багажем.
— Яка була мета сезонної експедиції?
Іван Брусак: — Короткотермінові сезонні геодезичні та геодинамічні дослідження відбувались у межах 29-ї сезонної Української антарктичної експедиції поблизу станції «Академік Вернадський». Загалом було три групи дослідників: біологи, метеорологи та геофізики. Ми працювали в геофізичній групі досліджень як єдині геодезисти. Перед нами стояло чітке технічне завдання, і ми успішно його виконали. Основні роботи були зосереджені на геодинамічному полігоні, розташованому на архіпелазі Аргентинські острови. Користуючись сприятливою для досліджень погодою примхливого антарктичного літа, ми проводили високоточні ГНСС-спостереження за сучасними геодинамічними процесами, зокрема за рухом архіпелагу. Для наукових досліджень це унікальний і надзвичайно важливий об’єкт. Геодезисти Львівської політехніки в цьому питанні дуже сильні. Наші науковці вже понад 20 років регулярно беруть участь у таких експедиціях. Власне, вони перші закладали пункти спостережень. Ми стежимо, як ці пункти на островах рухаються, і робимо висновки про сучасні деформації території. Використовуючи ГНСС-приймачі, що можуть відображати рух з точністю до міліметра, фіксуємо зміни, які характеризують геодинаміку обстежуваної території, а точніше глибинні розломи на декілька кілометрів, щоб визначити — розширюються вони чи звужуються. Через тривалий час ми повторюємо виміри в точках, які нас цікавлять. Аналіз результатів дає змогу зрозуміти, якою є сучасна геодинаміка регіону.
— Чим окрім наукового потенціалу приваблює архіпелаг Аргентинські острови?
Євгеній Шило: — Чудовою природою. Неймовірно цікаво спостерігати за колоніями пінгвінів генту та аделі. Вражають своєю красою та поведінкою синьоокі баклани, тюлені й морські котики. Морських котиків краще обходити боком — можуть вкусити. Ми відлякували їх, галасуючи та постукуючи веслом по човну або камінні. Вони полохались і відходили. Зустрівся нам під час об’їзду материка морський леопард. Мігруючи між островами, можна побачити горбатих китів. У літній сезон сюди пливе чимало кораблів та яхт з усього світу. Флора в Антарктиді — бідна. На архіпелазі трапляються два види трави, а також мохи та червоні й зелені водорості. А от чого не бракує там, то це всіляких видів риб.
Іван Брусак: — Мені пощастило бачити з безпечної відстані стрибки горбатого кита. Можете собі уявити тварину, завбільшки як шкільний автобус, що стрибає над водою. Таке нечасто вдається побачити. Зимівники за рік перебування в експедиції спостерігали за такою поведінкою горбаня лише раз. Кажуть, що так вони комунікують з іншими китами. А взагалі навколо станції дуже багато диких тварин: морські котики, морські леопарди, кілька видів тюленів — деякі з них полюбляють бігати за людьми. Є тварини агресивні, яких треба остерігатися, є боягузливі, а є шкідники. Надзвичайно цікаве пташине товариство Антарктиди.
— Коли геодезисти здійснили свою першу експедицію до Антарктиди та хто з науковців Львівської політехніки її ініціював?
Євгеній Шило: — Професор Інституту геодезії, доктор технічних наук Володимир Глотов та професор, доктор технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Корнилій Третяк були першими з Львівської політехніки на станції. Володимир Глотов активно розвідував стан берегової лінії та льодовиків на антарктичній станції «Академік Вернадський». Його наукові інтереси охоплювали вивчення навігаційної фотограмметрії, дистанційне зондування в кінематичних процесах, аерознімання та аналіз можливостей застосування безпілотних літальних апаратів для створення ортофотопланів і цифрових моделей рельєфу, великомасштабне картографування та оцінювання стану льодовиків за допомогою цифрових фототеодолітних методів. На жаль, торік професор Глотов відійшов у кращий світ, але маємо честь продовжувати його школу ми — його учні. Під час попередньої наукової мандрівки на Аргентинські острови, учасником якої я був у 2019 році, ми з теперішнім директором Інституту геодезії Ігорем Савчиним встановили постійно діючу перманентну ГНСС-станцію.
Іван Брусак: — Науковці Львівської політехніки побували у восьми антарктичних експедиціях — першу здійснили у 2004 році. Саме тоді професор Корнилій Третяк заклав перші пункти спостережень на архіпелазі Аргентинські острови. З того часу геодезисти не переставали спостерігати за рухом Землі й робити висновки про сучасні деформації території, яку насправді ніхто ніколи не досліджував і не може дослідити іншим способом, ніж це зробили ми. До речі, політехніки єдині в Україні з геодезистів беруть участь в антарктичних експедиціях. Цьогоріч перед нами стояло п’ять основних завдань, найголовніше з них — геодинамічні дослідження, що ми успішно виконали. Звичайно, не без допомоги зимівників, особливо керівника 29-ї Української антарктичної експедиції Юрія Отруби та хлопців з технічного загону. Вони дуже допомогли нам під час зварювання і закріплення знаків. Науковці підтримували порадами. Це була справжня команда, в якій пліч-о-пліч працювали представники різних регіонів України. Створювалося враження, що тут зібралися найкращі науковці й надзвичайно здібні працівники, а в екстремальних умовах це дуже цінно. Часто ми виїжджали на дослідницькі завдання разом із біологами та метеорологами — так було зручніше добиратися на окремі острови. Нині багато колишніх учасників антарктичних експедицій воюють на фронті. А ті, що їх замінили тут, намагаються всіляко підтримувати захисників. Дух України дуже сильно відчувається в Антарктиді. Тим часом уже впродовж п’яти років станція, яку встановили Євгеній Шило та Ігор Савчин, працює. Під час цьогорічної сезонної експедиції одним із поставлених завдань було оновлення датчиків. Стару вимірювальну апаратуру ми замінили на обладнання компанії Trimble, придбане Національним антарктичним науковим центром за нашими рекомендаціями. А зв’язок налаштували так, що дані, які приймають вимірювальні пристрої в Антарктиді, можна відстежувати в реальному часі в лабораторії інституту та опрацьовувати на заняттях зі студентами в лабораторіях регіону. Ще однією новітньою складовою цьогорічних досліджень було встановлення експериментальної автономної станції, яка, за нашим задумом, працюватиме повністю на автономному живленні, а саме на сонячних панелях та акумуляторах, упродовж року. І якщо попереднє обладнання ми придбали в американської фірми Trimble, яка є нашим надійним партнером, то вже цю станцію виготовили співробітники Інституту геодезії університету власноруч. Неодмінною умовою було мінімальне енергоживлення цього обладнання. З часу встановлення минув місяць. Маємо вже перші дані, які підтверджують, що станція працює правильно. Тепер очікуємо на результати експерименту, які залежатимуть від погодних умов, — тобто, як працюватимуть сонячні батареї взимку, коли випадає багато снігу, ночі тривають по 22 години на добу, а сонце сходить на дві години й далеко не щодня.
Євгеній Шило: — Встановлення автономної ГНСС-станції, яка працюватиме від сонячних батарей, — це наш новий експеримент. Попередньо ми розрахували, на скільки часу вистачить антарктичного сонця для підживлення сонячних батарей, підібрали для обладнання станції відповідні акумулятори, обчислили, скільки споживатиме енергії записувач даних і які типи сонячних батарей найбільше підходять для експлуатації в цих умовах. Усе це ми підрахували заздалегідь, і тепер залишилося перевірити, чи підтвердиться наша теоретична ідея на практиці, враховуючи, що місяць-два в регіоні може не бути сонця зовсім, і водночас станція має функціонувати. Якщо експеримент вдасться, то такі станції в Антарктиді будуть працювати постійно. Наступним технічним завданням експедиції було знімання з безпілотників. Свій флагманський безпілотний апарат для досліджень надала нам вітчизняна компанія Abris DG, яка спеціалізується на цьому напрямі. Хоча система навігації була точною, ми зіткнулися з деякими труднощами. Негода ускладнила роботу, а також виникли проблеми з логістикою. Обладнання було доставлене на станцію під час другого рейсу корабля, коли він повертався за учасниками експедиції. Роботи виконували в поспішному режимі, але нам вдалося здійснити аерознімання за допомогою зазначеного безпілотного апарата. Раніше для цього ми використовували БПЛА старіших моделей.
Іван Брусак: — Усі дослідження, які ми проводимо під час сезонних експедицій, є результатом нашої діяльності в Інституті геодезії. Щоб впровадити будь-яку технологію в Антарктиді, її спочатку потрібно ретельно протестувати в лабораторії нашого інституту під час навчальних практик зі студентами та викладачами у межах наукових досліджень. Більшість робіт, які ми виконуємо під час експедицій, є лише верхівкою айсберга наших наукових досягнень, які ми привозимо зі собою. Участь в експедиціях не тільки підвищує якість досліджень, а й дає змогу представляти Україну на міжнародній науковій арені, оскільки в Антарктиді працює не так багато науковців.
— Іване Віталійовичу, це ваша перша участь у сезонній експедиції. Як ви туди потрапили?
— Відбір на зимівлю і на сезон здійснюється по-різному. Конкурсний набір на зимівлю відбувається за принципом набору на роботу — визначені чіткі функції та поставлені конкретні вимоги. Сезонні експедиції організовує Національний антарктичний науковий центр за державною програмою. Конкурсна комісія не робить ставку на конкретних осіб, а бере до уваги заявки на наукові проєкти, які подають науково-дослідні інститути або університети. Участь в експедиції — це як нагорода за найкращі ідеї. Усі фінансові витрати покривають з державного бюджету. Я дуже хотів взяти участь у сезонній експедиції. Думав про це, коли ще навчався в аспірантурі. Двічі подавав заявку на участь — у 2020 і 2021 роках, але тоді були обмеження через спалах пандемії. Останній раз, як тільки був відкритий проєкт для науковців, під керівництвом директора Інституту геодезії Ігоря Савчина, ми з Євгенієм Шилом одразу подали заявку на участь і технічне завдання, в якому конкретизували, що можемо зробити, що для цього потрібно і яких наукових результатів очікуємо. Цього разу й мені пощастило взяти участь у сезонній експедиції. Для мене це ще один з факторів мотивації, щоб і далі навчатися та працювати в університеті. Такий бонус дуже мало кому вдається отримати. Зі Львова небагато науковців їздить в антарктичні експедиції — з Політехніки тільки геодезисти.
— А якщо випаде ще колись така нагода, скористаєтеся нею?
— Неодмінно. Єдиний мінус таких подорожей у тому, що надовго випадаєш зі звичного життя, відходиш на певний час від інших завдань і обов’язків, за які ти залишаєшся відповідальним, але не можеш вирішувати з відстані 15 тисяч кілометрів.
— Яка перспектива геодезичних досліджень на станції «Академік Вернадський»?
Іван Брусак: — Далі буде… Цьогорічна сезонна експедиція не перша, не друга і, сподіваюся, не остання. Зробити «чисту науку» за одну експедицію неможливо. Кожна наступна — це продовження попередніх робіт або початок нових досліджень. Ми часто порівнюємо, як змінюються льодовики, бачимо, що в регіоні відбувається постійне потепління, і здатні означити динаміку змін. Але деякі загадки оцінити математичними методами нереально. Знайти розгадку та визначити зміни льодовиків з року в рік дають змогу геодезичні методи, зокрема наземне фотографування, знімання за допомогою безпілотників або спеціальних геодезичних приладів — тахеометрів. Наша робота зараз є продовженням робіт 2019 і попередніх років. Ми можемо оцінити динаміку змін, що, власне, є важливим науковим завданням. Можливо, зараз сплануємо наступні завдання для колег, які зважаться на тривалішу експедицію. У нас працюють професори, які брали участь в антарктичних мандрівках по кілька разів. Українська станція працює безперервно. Там постійно перебуває 13–14 осіб, а коли з’їжджаються науковці на літній сезон, «Академік Вернадський» приймає до 50 осіб одночасно.
Євгеній Шило: — Я був в експедиції двічі — у 2019 та 2025 роках, під час яких здійснювали цикл візуальних спостережень за регіоном. Попереднього разу ми спостерігали за змінами льодовиків за допомогою аерознімання, після чого створювали ортомозаїку, щоб чітко визначити межі. Якщо зробити додаткове наземне знімання — цифрове з камери чи за допомогою лазерного сканера або комбінованого методу — наземного цифрового знімання і тахеометричного, то можна оцінювати об’єкт льодовика не тільки в горизонтальній площині, а й у просторі. Маючи декілька циклів спостережень, реально фіксувати зміни. Попередні дослідження були опубліковані у 2019 році. Вони свідчать, що від 1935 року площа трьох острівних льодовиків, які ми досліджували, зменшилася на 20 відсотків, а це говорить про глобальне потепління.
Іван Брусак: — Хотів би додати, що наші дослідження в Антарктиді тривають уже 20 років. І, власне, ідея створення безпілотного літального апарата, про який згадує Євгеній Шило, належала професорові Володимиру Глотову, який багато років очолював кафедру фотограмметрії та геоінформатики Інституту геодезії. Володимир Євгенович багато разів бував в Антарктиді. Львівська політехніка, на мою думку, лідирує у Східній Європі в напрямі ГНСС-досліджень. Мене ще не було на цьому світі, як львівські професори активно працювали за цією тематикою. А цього року ми здійснювали вимірювання не тільки пристроями інших компаній, а й взяли зі собою в експедицію три ГНСС-прилади, виготовлені у Львівській політехніці. Спочатку обладнання пройшло тестування в Україні, а потім було успішно використане в Антарктиді. Це великий здобуток співробітників інституту. Можливо, багато хто міг би провести подібні вимірювання як виконавець робіт, але для роботи в екстремальних умовах важливо глибоко розуміти своє обладнання та методи. Ми маємо хорошу геодезичну школу — з’їли зуби на цій темі.
Євгеній Шило: — Коли ти працюєш в Антарктиді, то дуже великий вплив на хід досліджень мають погодні умови. Бувають дні, коли метеорологи фіксують пориви вітру до 40 метрів за секунду, і в таких умовах працювати не вдасться — небезпечно. Бувають аномальні снігопади, що теж не на руку дослідникам. Правда, останніми роками снігу стало трохи менше. Однак тут мусиш підлаштовуватися під погоду, як то кажуть, ловити момент і працювати максимально ефективно, щоб вписатися в терміни виконання робіт. Тому дуже важливо добре розумітися на приладах. Наша наукова школа долучалася до розроблення цього типу обладнання, тому знаємо про нього все до дрібниць і маємо добре набиту руку в його використанні. А маючи великий науковий досвід, можемо успішно продукувати ідеї. Ми не боїмося радитися між собою і звертатися по поради до попередників. Цей симбіоз підвищує якість наших досліджень і виводить нас на світовий рівень.
— Які нові відкриття вдалося зробити під час сезонної експедиції?
Іван Брусак: — Нового відкриття не відбулося, але всі поставлені завдання ми виконали. Це був справді виклик, бо розумієш, що через погодні умови та й інші екстремальні ситуації не завжди можеш до кінця впоратись із завданням. Тому плануємо багато, і виконати заплановане — це вже успіх.
Євгеній Шило: — На площі приблизно 60–70 квадратних кілометрів розташовано 20 спостережних точок, з яких ми моніторили архіпелаг і передавали дані про його переміщення. Відстань між точками становить близько 40 кілометрів. Під час останньої сезонної експедиції ми встановили нові спостережні пункти. З погодою нам не дуже пощастило, тому ми з Іваном Віталійовичем розділялися під час спостережень, щоб у сприятливі дні виконати якомога більше робіт.
— У яких галузях можна застосовувати антарктичні дослідження в Україні?
Іван Брусак: — Геофізики, наприклад, вивчають в Антарктиді сейсмічні дані, і багато з тих сенсорів, які вони там використовують, раніше використовували на атомних і гідроелектростанціях. Дослідження, які ми здійснюємо, мають не тільки наукову складову, а й застосовуються у моніторингу великих інженерних об’єктів. Є окремі унікальні дослідження магнітного поля Землі. Для цих досліджень в Антарктиді закуплені кращі прилади, ніж є в Україні. Вони мають велику наукову складову. Дослідників цього напряму в Антарктиді небагато.
Євгеній Шило: — Антарктичні дослідження допомогли захиститися не одному науковцю нашого інституту: докторам технічних наук Володимирові Глотову, Ігорю Савчину, кандидатці технічних наук Христині Марусаж. Також вийшли десятки публікацій інших науковців і монографії, присвячені геофізичним та геодинамічним полям Антарктиди.
— Що найбільше заважало в роботі?
Євгеній Шило: — Негода. Коли падає крижаний дощ, без масок і балаклав вийти неможливо. Фізично важко добиратися до архіпелагу з апаратурою. До точок виміру на островах, що більш віддалені від материка, доводиться діставатися човном, долаючи кригу, високі хвилі й сильний вітер. Не завжди випадає шанс потрапити туди. Цього разу довелося зробити паузу. Був дуже високий накат, і за 40 кілометрів від станції ми просто не змогли висадитися. Виникають труднощі й під час посадки з БПЛА. Щоб приземлитися з парашутом зі стометрової висоти за пориву вітру сім метрів за секунду, треба дуже постаратися, інакше вітер може занести БПЛА за межі невеликих — завбільшки 300 на 500 метрів — островів. З нами трапилася така пригода. Під час виконання аерознімання «Ноосфера» розвантажувала паливо для наступної зимівлі. Капітан подав команду завершувати роботи, оскільки шквальний вітер посилювався — сягав 35 метрів за секунду. У той час літак уже був на землі, купол парашута розкрився, і його почало тягнути до обриву, до якого залишалося приблизно 50–70 метрів. Нам вдалося вчасно схопити парашут, і все обійшлося без проблем. У принципі, ми не мали б літати за таких умов. Але так склалося, що два тижні несприятливої погоди поставили нас на вимушену паузу. Відтак деякі роботи завершували в останній день, коли відбувалась уже передача станції.
— Яких правил важливо дотримуватися під час антарктичних експедицій?
Іван Брусак: — Дбати про безпеку. Безпека — передусім. Незважаючи на невисоку температуру повітря, тут легко обвітрити обличчя — ми називаємо це «природним скрабом» — або зазнати сонячних опіків. Озоновий шар у цих краях досить тонкий. Упродовж року на станції працює озонометрист, який спеціальним приладом вимірює товщину озонового шару — у деякі дні сонце може бути дуже небезпечним. Щоб зберегти зір у нормі, не варто нехтувати й сонцезахисними окулярами.
— Як убезпечити себе на випадок екстремальних ситуацій під час перебування на віддаленій від станції точці?
Євгеній Шило: — Є певні вимоги, яких треба дотримуватися. Якщо ви покидаєте межі станції, обов'язково повідомте письмово, куди йдете, на який час, а також вкажіть, коли плануєте вийти на зв'язок і повернутися. Черговий станції періодично зв'язуватиметься з вами. Якщо ви затримуєтеся, наприклад через неполадки з човном, і починає сутеніти, хтось повинен ухвалити рішення про евакуацію. На крайній випадок у віддалених місцях є намети, сигнальна ракета, щоб можна було зорієнтуватися вночі. Навколо архіпелагу розташовані тимчасові прихистки, на зразок маленького сезонного будиночка, обладнаного піччю, акумулятором, із запасами харчів і води. Крім того, у місцях досліджень рівномірно розміщені «аварійні» ящики з наметами та харчами. У 2019 році, коли ми втрьох поверталися з досліджень на станцію, за 35 кілометрів від неї з нами сталася пригода. Після роботи, пропливаючи на човні через вузький, протяжністю півтора кілометра, канал, ми змушені були дати задній хід, оскільки у вузькій частині каналу човен не проходив — рухатися далі заважала дуже щільна крига. А щойно повернули за острів, як закінчилося пальне. Врятувало нас те, що на острові працювала радіостанція, і ми змогли повідомити чергового про нашу проблему. Зимівник, який вів човен, був досвідчений, зумів розрахувати, на скільки кілометрів вистачить залишку пального і в якій локації нас зустріти. Коли ми допливли до розрахованої точки, нас уже очікували наші рятувальники з бензином. На такі випадки варто мати супутниковий телефон і прихопити зі собою в подорож на острови спеціальний рятівний мішок з наметом, примусом, сигнальною ракетою, спальниками та іншими необхідними речами.
— Розповідають, що багато полярників із початком повномасштабної війни стали на захист України…
Євгеній Шило: — Це правда. Юрій Лишенко, наприклад, був учасником чотирьох антарктичних експедицій. Після повернення з четвертої експедиції пішов на фронт, зазнав важкого поранення, внаслідок якого втратив ногу, але не скорився долі й після реабілітації поїхав до «Вернадського» у складі сезонної експедиції на протезі. Попередні сезони він працював на посаді машиніста-дизельника. Зараз станції працюють на дизелях, які він допоміг замінити і налаштував. Якщо вони перестають працювати, то станція повністю виходить з ладу, а попередні дослідження втрачають свою актуальність. Тому Юрій не міг не поїхати в експедицію, щоб не перевірити роботу й не передати знання та досвід своєму наступнику — високого рівня спеціалістові, який залишиться в експедиції на рік.
— Чи застосовується віковий ценз у відборі претендентів на участь в антарктичних експедиціях?
Іван Брусак: — Останнім часом ставку роблять на молодь 30–35 років у добрій фізичній формі. Обов’язково на місці перевіряють стан здоров’я кожного учасника експедиції. Наймолодшою в цьогорічній сезонній експедиції була 23-річна дівчина. Але людей старшого віку в експедиціях і серед науковців, і серед персоналу, що обслуговує, теж не бракує. Ці люди виконують унікальні завдання, з якими не кожен впорається. Наприклад, зварник Володимир Храпач — чоловік пенсійного віку, що має значний досвід. Він не лише зимував в Антарктиді, а й брав участь у багатьох сезонних експедиціях. Володимир Васильович — зварник високого класу. Він нагороджений печаткою Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України. Справою його рук є стодвадцятитонний бак з вертикальними та горизонтальними швами під дизельне пальне.
— Чи мають свої упередження полярники?
Євгеній Шило: — Моряки не розпочинають справ у понеділок і (жартує) кінці у воду не кидають…
— Чи було у вас відчуття якогось дискомфорту під час перебування в Антарктиді?
Іван Брусак: — Частково так. Я втратив міцний сон, відчував безпричинну тривожність вночі. Часто турбувала охриплість голосу. Після повернення додому всі ці симптоми зникли.
Євгеній Шило: — Кожен на зміни ритму життя реагує по-своєму. Хтось почувався некомфортно, коли в сезонні періоди збільшувалася кількість людей, хтось відчував внутрішній неспокій. Був у 2020 році випадок, коли учасник експедиції покінчив життя самогубством через нерозділене кохання... Умови перебування в Антарктиді складні, і важко передбачити, хто як буде поводитись у стресових ситуаціях.
— Який посмак залишився після експедиції?
Іван Брусак: — Враження фантастичні! Природа дивовижна. Колектив надзвичайний. Досвід колосальний… Експерименти працюють, і все це на невеличкому шматочку справжньої України серед суворої та холодної Антарктиди — України, яка зігріває зимовим теплом навіть під час крижаних дощів антарктичного літа й робить нас сильнішими від шквальних вітрів, гартуючи дух великих українців патріотичними помислами та науковими здібностями.
Євгеній Шило: — Це ще одна захоплива й успішна у всіх сенсах мандрівка мого життя. Я задоволений.
