Міжнародна наукова конференція «Мовознавча спадщина Левка Полюги: традиції та перспективи»(до 95-річчя від дня народження) стала для Львівської політехніки подією, що об’єднала не лише науковців – вона зібрала людей, для яких українська мова є простором думання, пам’яти, творчости й відповідальности. Організаторами події виступили Національний університет «Львівська політехніка» (Інститут гуманітарних та соціальних наук, катедра української мови) спільно з провідними академічними установами України та Польщі: Житомирським державним університетом ім. І. Франка, Мовознавчою комісією НТШ, Інститутом української мови НАН України, Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститутом міжкультурних досліджень Центрально-Східної Європи факультету прикладної лінгвістики Варшавського університету (Польща) та катедрою україністики Вроцлавського університету (Польща).
Упродовж двох днів, 20–21 листопада 2025 року, наш університет гостинно приймав учасників із різних країн і міст, кожен із яких привіз із собою власний досвід, власні дослідження, власну любов до Слова. До участи зголосилося 112 учасників – науковців, викладачів, аспірантів і дослідників з України, Польщі, Чехії, Канади, Об’єднаного Королівства, Японії, Нідерландів; зі Львова, Одеси, Вінниці, Кропивницького, Харкова, Києва, Ужгорода, Умані, Житомира, Дніпра, Тернополя, Чернівців, Луцька, Дрогобича, Ізмаїла, Кам’янця-Подільського, Вроцлава, Кракова, Праги, Калгарі, Лондона. Така широка й барвиста географія наукової присутности стала важливим маркером спільности та відкритости нашого гуманітарного простору.
Перший день розпочався особливо урочисто: у залі панував стан внутрішнього піднесення, вдумливости й теплого спогаду про Левка Полюгу – мовознавця, Учителя, людину, яка вміла не лише досліджувати мову, а й проживати її. Пленарне засідання об’єднало виступи учнів, колег, науковців та представників родини ювіляра. Звучали слова, що торкалися пам’яти й серця, промови, які поєднували наукову виваженість із людським теплом, і думки, що окреслювали місце Левка Михайловича в сучасному мовознавчому дискурсі. Доповіді створили враження великої спільної розмови: різні голоси, різні наукові школи, різні погляди з’єдналися в єдиному русі – русі вдячности, пошани та осмислення. Звучало те, що неможливо виміряти лише науковими категоріями: особиста пам’ять, дотик до традиції, спільність поколінь.
Круглий стіл продовжив цю розмову – вільно, щиро, тепло. Науковці з різних куточків України занурювалися у спадщину Левка Полюги так, ніби відкривали її наново, збагачуючи одне одного думками, спостереженнями, довірою до діалогу. У відвертій і дуже живій дискусії учасники осмислювали значення наукової спадщини великого мовознавця для сьогоднішньої лінгвістики, ділилися власними спостереженнями й відкриттями, прокладали місток між традицією й сучасністю.
Другий день конференції подарував інший ритм – ритм секційних засідань, де кожен учасник міг показати свою власну ділянку наукового світу. У різних секціях звучали історичні студії, граматичні аналізи, фразеологічні розвідки, ономастичні інтерпретації, соціолінгвістичні спостереження, діалектологічні й етнолінгвістичні відкриття. Атмосфера була насичена, водночас дуже тепла. Попри всі виклики сьогодення, включно з вимкненнями електроенергії, робота тривала – у залах, онлайн, у тихому, зосередженому ритмі, який тільки підкреслював стійкість і силу української гуманітаристики: без світла в жарівках, але при світлі взаємної підтримки. У цих дискусіях відчувалася жива енергія спільноти, єдність, бажання продовжувати справу, розпочату нашими Вчителями.
Особливого змістового відтінку конференції додала дата – 21 листопада, День гідности та свободи. У день, коли вся Україна вшановує незламність і вибір свого народу, ми говорили про мову не лише як про об’єкт дослідження, а як про простір свободи, незламности, національної пам’яти – про те, що саме Мова формує нашу ідентичність, зберігає пам’ять і єднає покоління. Це символічне поєднання наукового осмислення, спільного пошуку, людської пам’яти й духовної стійкости надало зустрічі глибини й особливої внутрішньої сили.
Організаційний комітет висловлює щиру подяку всім учасникам – доповідачам, модераторам, колегам, студентам, усім, хто був поруч наживо чи дистанційно, тим, хто підтримував і надихав. Ця конференція стала можливою завдяки кожному з вас. Сердечно дякуємо за довіру, за цікаві думки, за енергію спільного творення української гуманітаристики – за те, що разом ми продовжуємо традицію, яка надихає, підтримує і веде вперед. За два дні наукового діалогу, у якому поєдналися традиція й сучасність, пам’ять і рух, Слово й дія.
Разом творимо простір, у якому українська мова звучить по-справжньому – глибоко, сильно і незламно.
