У Львівській політехніці провели зустріч із нагоди завершення проєкту CONN’COR (Connect, Compare and Repair for a Common Future with Ukraine), координаторкою якого є доцентка кафедри загальної фізики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки Ірина Мороз. Це міжнародний освітній проєкт, спрямований на поліпшення викладання електротехніки в університетах України та Польщі через розвиток співпраці, оновлення навчальних програм і залучення студентів. Проєкт реалізують спільно чотири заклади вищої освіти: Білостоцька політехніка в Польщі, французький університет CentraleSupélec, Ниський університет у Сербії та Національний університет «Львівська політехніка».
Основні напрями та цілі проєкту:
- Міжнародна співпраця, налагодження зв’язків між викладачами різних університетів;
- Оновлення навчальних програм, розроблення нових і модифікація наявних навчальних планів з електротехніки;
- Залучення старших студентів до викладання молодшим, а також організація співпраці студентів-партнерів.
Проєкт стартував 1 листопада 2024 року. У його межах організували 12 зустрічей між студентами закладів-партнерів. Темами лекцій були викладання в умовах війни, викладання електротехніки, електроенергетики та електроніки, а також об’єднання цих дисциплін.
Оксана Гоголюк, завідувачка кафедри теоретичної та загальної електротехніки, розповіла, що, працюючи над проєктом, команда розробляла нові матеріали для робочих курсів, займалася студентським інтегрованим навчанням і науковим підходом до навчання:
— У нас було багато активностей, що мали на меті розповісти закладам вищої освіти інших країн про наш досвід, який ми здобули в умовах війни. Проєкт тривав рік, і зараз він добігає кінця. Ми маємо цю робочу зустріч із нагоди завершення проєкту. Учасників було багато, бо були студенти першого та другого курсів бакалаврату, першого курсу магістратури й аспірантури ІКТЕ та ІМФН.
Завідувачка кафедри зазначає, що студенти з Польщі, Сербії та Франції, які брали участь у проєкті, з міркувань безпеки комунікували з іншими студентами віддалено, послуговуючись онлайн-зустрічами.
Ірина Мороз, координаторка проєкту CONN’COR від Львівської політехніки, поділилася, що ця ініціатива має досить довгу історію:
— Свого часу, три роки тому, з подачі нашого Центру міжнародної освіти я поїхала на Дні програми Erasmus+, які проводили в університеті «Білостоцька політехніка» у Польщі. Цей захід об’єднав представників багатьох країн світу, і кожен мав розповісти щось про свою країну та зробити стенд, на якому представити інформаційні плакати, листівки й смаколики зі своєї країни. У межах цього заходу були різні активності, екскурсії, і під час одного з таких заходів викладачі Білостоцької політехніки розповідали про міжнародні проєкти, які вони вже реалізували. Один викладач представляв свій реалізований проєкт — я сиділа на його презентації, і він так доступно, гарно й просто пояснював результати свого проєкту та те, як він його створив, що я не втрималася, вибігла після закінчення презентації за ним у коридор, щоб подякувати, сказати, як же сильно мені сподобався його виступ. Цим чоловіком виявився професор Ярослав Макал з Білостоцької політехніки. І коли я висловила йому своє захоплення, він питає: «А ви звідки?». Я кажу, що з України. А він тоді подумав собі й каже: «А ви знаєте, ми плануємо подати новий проєкт, і, може, ми б Україну включили в той проєкт? Що ви нам можете запропонувати?». Він попросив мою візитівку. Я дала візитівку і, навіть не маючи ніяких його контактів, поїхала додому. А приблизно через три-чотири тижні від нього надходить емейл, у якому він пише: «Давайте будемо працювати». І так почалася співпраця.
Пан Макал мав ще співпрацю з попереднього проєкту із сербською інституцією, а серби мали колаборацію з французьким університетом, і таким чином утворився наш квартет. Ми подавали заявку три рази, двічі її відхиляли, але ми не здалися. На третій раз заявку схвалили, і ми отримали дозвіл розпочати цей проєкт. Він стартував у листопаді минулого року. Це освітній проєкт, який залучав до виконання завдань велику кількість студентів.
Координаторка проєкту наголошує, що її пріоритетом було вирішити проблему відсутності у хлопців-студентів можливості здобувати досвід за кордоном:
— Великою прогалиною є те, що молодь не може спілкуватися з однолітками з-за кордону, це дуже урізає їхній світогляд. І моїм пріоритетом було отримати можливість організувати такі, нехай і онлайн, зустрічі, де наші студенти могли б спілкуватися з ровесниками-іноземцями й обмінюватися своїм баченням навчання, життя та будь-яких побутових тем. Ми організували дванадцять студентських міжнародних зустрічей: чотири між українцями та сербами, чотири — між українцями та французами і чотири — між українцями та поляками.
Студенти збиралися у визначених аудиторіях і використовували засоби комунікації для зв’язку з іноземними учасниками. Як зазначила Ірина Євгенівна, викладачі не керували самими зустрічами: вони лише розпочинали їх, просили обговорити одну з тем, наприклад, порівняти особливості навчання, і покидали аудиторію. Взаємодія студентів відбувалася абсолютно вільно, без будь-якого контролю з боку викладачів. Між собою вони говорили про штучний інтелект, особисте дозвілля, вчили іноземних колег українських висловів і пісень. Усе це допомогло їм розширити власний кругозір і здобути справді цінний досвід.
Владислав Письмак, студент другого курсу кафедри АСУ Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій, який навчається за програмою «Обчислювальний інтелект смарт-систем» і брав активну участь у проєкті, поділився, що має чудові враження:
— Ми обмінювалися досвідом і культурними традиціями наших студентів з України та Польщі. Також були інші студенти з програми Erasmus+, які приїхали з Туреччини та Іспанії, і було справді цікаво порівнювати наші слова, наші діалекти, наш розвиток у штучному інтелекті, у використанні мікросхем і навіть те, як ми переживаємо цю війну.
Софія Машталер, студентка другого курсу ІКНІ, яка навчається за програмою «Проєктування і програмування інтелектуальних систем та пристроїв» і взяла участь у всіх онлайн-зустрічах, розповіла, що найголовніше, що вона для себе відзначила, — те, що молодь з усіх чотирьох країн бачить майбутнє однаково:
— Якщо брати, до прикладу, сербську молодь, яка стикалася з проблемами, подібними до українських, то шляхи вирішення однакові: далі боротись і йти вперед. Було також цікаво побачити, над чим вони працюють у технічному напрямі. І дуже приємно, що, можливо, в технічному напрямі Національний університет «Львівська політехніка» навіть кращий за ті сербські університети. Також було цікаво почути про їхній менталітет, про те, як вони ведуть студентське життя, які в них звички і якою позауніверситетською діяльністю захоплюються.
Володимир Калинчук, студент кафедри САП ІКНІ, розповів, що на зустрічах він виконував роль такого собі незалежного спостерігача за всім, що відбувалося.
— Загалом, я вважаю досвід, здобутий у такій співпраці зі студентами університетів з різних країн корисним, і мені справді сподобалося. Це значно розширює кругозір і є дуже-дуже цінним досвідом як для нас, так і для студентів з інших країн.
Коли програма проєкту добігає кінця, учасники з кожної країни (французи, серби, поляки, українці) мають провести у своєму університеті семінар, щоб підбити підсумки та відзначити завершення проєкту. На завершальній зустрічі у Львівській політехніці організатори презентували основні здобутки, які українська команда напрацювала протягом року, обговорили досягнення та перспективи, коротко розповіли про те, над чим саме працювали цілий рік, і поділилися фотозвітами кожної активності. Подія також не обійшлася без вручення студентам сертифікатів за участь у робочих зустрічах, викладанні та допомозі викладачам. Для студентів, які стали учасниками проєкту, важливо отримати не лише відзнаку чи сертифікат, а доказ того, що їхню працю цінують. Як зазначила Оксана Гоголюк, беручи участь у цьому проєкті, вони кладуть свою маленьку зернинку в розбудову України та закінчення війни.
