Приводом до розмови із заслуженим художником України, доцентом кафедри дизайну та основ архітектури ІАРХ Яриною Юрик стало відкриття її персональної виставки «Інспірації добра» у Львівській національній галереї мистецтва ім. Б. Возницького. Це приклад того, як можна вміло поєднати творчість, викладання та науку.
Світлі почуття й краса світу – через мистецтво
Роботи зі серії «Моя Україно» й «Творення», представлені на виставці, уже побували в Національному музеї Гранд пале в Парижі, Меморіалі Латинської Америки у Сан-Пауло, на найбільшій виставці мистецтва у світі Art expo New York і на Тижні мистецтва в Майямі. Втім, перша виставка художниці відбулася у 23 роки, в Національному музеї у Львові. А потім були перемоги на міжнародних конкурсах малярства, світове визнання. Ярина Юрик – засновниця сучасного кордоцентричного світоглядного напряму акварельного малярства в Україні. Її картини є у приватних колекціях багатьох країн світу.
Мисткиня розповідає, що її малярство, його тематика та техніка відображають діалектичну суть миті: народження – горіння – проявлення та затухання... – і відродження через увічнення та подолання небуття. Намагається через свої роботи допомогти глядачам розширити усвідомлення того, що людське життя прекрасне й дуже коротке, де кожну мить необхідно проживати так, ніби вона остання, пам’ятаючи, що всі ми – теперішні, минулі й прийдешні – у цьому світі перебуваємо лише мить.
Коли дивишся на її роботи, спостерігаєш перевагу теплої й яскравої гами. Утім, художниця зауважує, що в її палітрі присутні всі кольори, питання лише різного співвідношення та площини твору.
Найбільшим своїм здобутком вважає можливість творити й через своє мистецтво пропагувати світлі та добрі почуття, красу світу.
Вчу студентів креативно мислити
– Отож, спершу Ви відбулися як художниця. Згадайте, коли це покликання у Вас прокинулося.
– Скільки себе пам’ятаю, я завжди щось створювала. Акварель, гуаш, темпера й пастелі змалку були моїми улюбленими матеріалами. У 9 років я дізналася про дитячу художню школу ім. О. Новаківського й переконала тата відвести мене туди. До художньої школи ходила п’ять разів на тиждень. Там мені дуже пощастило з педагогами. Окрім щоденних студій та виконання домашнього завдання зі шкільних дисциплін, я багато працювала вдома: різноманітні живописні натюрморти з квітами, краєвиди, зарисовки фігур людей, а також портрети… Краса квітів найперше надихала мене.
– Для дальшого навчання обрали коледж ім. І. Труша.
– Я належала до найсильніших учнів художньої школи й на четвертому році навчання потрапила в спеціальний експериментальний клас, який тоді створили для підготовки до вступу в коледж. Тоді всі вступали до коледжу на образотворче мистецтво й, незалежно від обраної спеціальності, насамперед здобували фах художника. Власне опануванню художніх дисциплін там приділяли особливу увагу. На щастя, моїми педагогами з малярства були відомі художники. По закінченні коледжу я працювала дизайнером і художником. Мене запрошували на всеукраїнські фестивалі, я була членом журі, куратором виставок, а також реалізовувала проекти у дизайні інтер’єру.
– І чому раптом вирішили податися до Політехніки на архітектуру?
– Для мене архітектура завжди була особливим видом мистецтва. Пригадую, коли я мала 5 років, батьки вперше повели мене до Львівської опери, де в антракті я звернула увагу на видання Р. Миха і Т. Трегубової «Львів. Архітектурно-історичний нарис». Тоді мені купили цю книжку, і я її прочитала ще у початковій школі.
Тепер я мала бажання поглибити своє пізнання від дизайну інтер’єру й до охорони та збереження історичного довкілля. Знала про унікальність цього університету, власне львівської архітектурної школи. Проте й усвідомлювала, що в період навчання не матиму можливості активно творити.
– Якою Ви були студенткою?
– Натхненною, цілеспрямованою, наполегливою. І коледж, і університет я закінчила з відзнакою. Левову частку вільного часу приділяла самостійній роботі за спеціальними навчальними дисциплінами, а також тими, що, здавалось би, опосередковано стосувалися мого фаху, але сьогодні вони особливо актуальні для мене. Також я була громадсько-активною, вільний час приділяла волонтерській діяльності.
– А чому пішли в науку?
– Наука й мистецтво для мене завжди були основними способами пізнання світу. Під час захисту магістерської роботи, обсяг виконання якої в практичній проектній частині я вдвічі перевищила, отримала рекомендацію ДЕКу на продовження навчання в аспірантурі. І скористалася цим.
– Що викладаєте студентам? Що намагаєтеся їм закласти?
– До докторантури викладала живопис, рисунок, скульптуру, архітектурну композицію. Читала лекції й мала практичні заняття з фотографіки, дизайну міського середовища, а також власний спеціально розроблений курс «Технології та матеріали в дизайні сучасного інтер’єру». Багато часу приділяла методичним напрацюванням. Тепер маю значно менше годин, бо викладаю у вільний від докторантури час. Кожен предмет має свою особливість. Наприклад, у малярстві важливе насамперед відчуття кольору, розвитку власного стилю «письма», композиції тощо. На цьому наголошую студентам. Якщо ж узагальнити, то насамперед вчу їх креативно мислити й набувати всіх необхідних компетенцій, аби вони як майбутні дизайнери знайшли свою нішу на ринку праці та були готові до розв’язання професійних завдань у дизайні інтер’єру, а також міському історичному довкіллі.
– Чи є речі, які Вас як художницю надихають? Як народжуються теми творів?
– Мене надихає кожна мить життя, яку проживаю із вдячністю. Бо незалежно від того, скільки ми проживемо, усе це – лише мить у вічності. Намагаюся, попри складнощі життя, бачити більше світлого й доброго в оточенні, найкращого – у людях. Мої роботи торкаються філософських тем: життя, гармонії світу, добра, катарсису… Ще зі студентських років постійно працюю над серіями «Моя Україно…», «Образи української ідентичності…» та «Місця пам’яті». Окремі роботи також відображають і коло мого наукового зацікавлення: ідентичності й пам’яті, збереження історико-культурної спадщини тощо. Багато з них зафіксували, на жаль, знищені безцінні архітектурні об’єкти.
Зазвичай мною «рухає» натхнення й осяяння, передчуття того, що відбувається до і під час написання кожного твору, а також величезна любов.
– Хто у Вас переважає: викладач чи художник?
– Я думаю, що вони доповнюють один одного.