Кожен студент вступає до університету з думкою, що після його завершення він стане професіоналом у якійсь галузі. Але часто розчаровується і в якості освіти, яку отримав, і в умовах навчання. Ми вирішили поспілкуватися з Яриною Турчин, експерткою з акредитації освітніх програм, і дізнатися, чи існує нині якісна вища освіта та хто має її забезпечувати?
– Щоб розпочати розмову про Національне агентство із забезпечення якості освіти, потрібно повернутися до історії заснування та розвитку цієї структури. 2014 року ухвалили Закон України «Про вищу освіту», що стало початком реформування освітньої галузі нашої держави. Цей документ запровадив дуже багато змін, зокрема й щодо забезпечення якості вищої освіти як основного принципу Болонської декларації та пріоритету освітньої політики розвинутих європейських держав. На жаль, Україна в царині надання якісної освіти не займає лідерських позицій. Властиво, для зміни ситуації вже згаданим законом України й створили Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Його місія – стати каталізатором позитивних змін у вищій освіті та формуванні культури її якості. Нині агентство очолює Сергій Квіт – ексміністр освіти й науки України, президент Києво-Могилянської академії (2007–2014 рр.).
– Перед якими труднощами постає агентство, забезпечуючи якісну вищу освіту?
– Воно запрацювало не відразу, а тільки цьогоріч. Хоча були намагання «запустити» роботу й раніше. Старт – у 2015 р., тоді обрали перший склад НАЗЯВО, що дуже сильно обурило громадськість. Дискусії у суспільстві викликали й сама процедура обрання нового складу, й особи, які ввійшли до нього. Тоді агентство так і не розпочало своєї роботи. Законом України «Про освіту» від 5 вересня 2017 р. перезапустили процедуру обрання складу НАЗЯВО із залученням представників чужоземних установ, щоб цей відбір був реально прозорий і до складу агентства ввійшли справді кваліфіковані люди, незаперечні авторитети в системі вищої освіти. Новий склад обрали вже у грудні 2018 р. і агентство запрацювало в січні – лютому 2019 р.
– Коли Ви розпочали свою роботу в агентстві? І які Ваші обов’язки?
– Агентство має не такий великий штат працівників, як, наприклад, Міністерство освіти і науки України, а завдань багато, всі вони важливі та амбітні. Для того, щоб популяризувати й впроваджувати новий концепт освіти, покращувати її якість, поширювати кращі освітні практики покликано й експертів з акредитації освітніх програм. Тобто, оголосили конкурс на таких експертів, куди могли подаватися всі охочі. Конкурс мав кілька етапів. Перший – це подання заявки, своєрідного обґрунтування, чому ми хочемо займатись цією справою, які цілі ставимо перед собою, які наші здобутки у галузях освіти й науки. Другий – тестування на знання законодавчо-нормативної бази, третій – тренінги і визначення нашої практичної придатності до такої роботи, четвертий – ще одне тестування на розв’язання нестандартних ситуацій. Я успішно пройшла всі чотири етапи й отримала статус експерта з акредитації освітніх програм. І за кілька днів зможу реалізувати свої знання на практиці під час акредитації однієї з освітніх програм. Якщо вищий навчальний заклад планує видавати дипломи державного зразка, він звертається до агентства й «запускає» процедуру акредитації освітньої програми. Ця процедура є кількаступенева. Перший етап – підготовка звіту про самоаналіз. Його разом із заявою скеровують до агенції, а вона на І етапі призначає виїзну експертизу, яка складається з трьох експертів. Двоє з них – особи, які належать до університетської системи освіти (викладачі, працівники вишів), третій експерт – завжди студент, четвертий може бути роботодавець.
– Як оцінюєте нині якість вищої освіти? Чи змінився рівень порівняно з попередніми роками?
– Величезні зміни відбулися у системі вищої освіти, починаючи від 2014 р.: новий класифікатор спеціальностей, який більш-менш адаптований до європейських стандартів, нова процедура акредитації освітніх програм, принцип автономії ЗВО, нові підходи до напрацювання й укладання стандартів спеціальностей, де передбачено принцип автономії закладів вищої освіти тощо. Університети сьогодні можуть самостійно формувати траєкторію освітнього процесу разом зі студентами та роботодавцями: щоб підвищити шанси випускника працевлаштуватися, здобути добрий фах і реалізувати себе в професійному житті. Значний поступ зроблено в інтернаціоналізації нашої освіти. Міжнародна мобільність – це один із показників якості освіти, інтенсивний розвиток котрого ми спостерігаємо впродовж останніх років. Тобто якісні зміни є, але ще багато роботи попереду. Сьогодні якість вищої освіти є доволі сумнівна через велику кількість університетів. Чи є в цьому потреба? Чи всі вони спроможні надати якісні послуги? Над розв’язанням цих проблем і працює НАЗЯВО, як і кожен університет, зокрема й Національний університет «Львівська політехніка», який є флагманом якісних змін у вітчизняній освіті та науці. Ми маємо позитивні результати роботи в багатьох інноваційних напрямах розвитку сучасного університету, входимо до багатьох міжнародних рейтингів.
– Ви стажувалися у Німеччині та Польщі. Чи відрізняється якість їхньої вищої освіти від нашої?
– Так, я там викладала, читала лекції, брала участь у різних науково-дослідницьких програмах, виконувала міжнародні ґранти. Я бачила відмінності між організуванням навчального процесу в Україні і за кордоном. Ми знову повертаємося до автономії, а там вона справді працює. Це означає, що викладач більш самостійний у формуванні робочого плану й змісту дисципліни, він має більше можливостей та надзвичайно гнучкий і комфортний режим роботи, «звільнений» від багатьох непотрібних бюрократичних моментів. Наприклад, якщо у викладача є можливість поїхати за кордон на пів року – це не проблема ні для самого викладача, ні для університету. Наша ж система освіти ще потребує багатьох змін в організаційній роботі, наприклад, щодо відряджень та їхнього фінансування, організування замін, запрошення провідних закордонних фахівців та оплати їхньої праці тощо. Тут виникає така неймовірна кількість бюрократичних перепон, що взагалі «вбиває» мотивацію навіть найбільш стресостійких викладачів і студентів. Звісно, є багато схожих позитивних моментів, наприклад, викладання та навчання студентів, але є й певні відмінності, особливо у фінансовому стимулюванні роботи викладача. Вимоги в Україні до роботи фахівців досягли європейського рівня, а ось оплата праці значно відстає. Це є велика проблема, яка призвела до втрати кадрового потенціалу нашої системи освіти.
– За яких умов вища освіта в Україні буде конкурентоспроможна на міжнародній арені?
– Це складне запитання. Не секрет, що для багатьох українських студентів університет – це своєрідна «буферна зона» між закінченням школи й початком дорослого життя. Чомусь вважають, що якщо у випускника школи немає диплома про вищу освіту, то його шанси реалізувати себе в житті мінімальні. Кожен прагне вступити до університету й отримати диплом. Від початку 90-х рр. минулого століття спостерігаємо масовість вищої освіти й доступність її для кожного. Але це не завжди позитивно позначається на якості, не завжди студент є вмотивований, адже він не дуже чітко усвідомлює свою перспективу після отримання диплома. Так само й викладач має бути вмотивований – не тільки в ідейному сенсі, а й у матеріальному. Тому що насправді сучасні викладачі – волонтери. Сьогодні професор отримує менше коштів, ніж касир у супермаркеті. Кожна професія, тим паче викладача, має гідно оплачуватися. Освіта – це інвестиція у майбутнє держави. У розвитку університету також має бути зацікавлений і роботодавець. Він мусить розуміти, що якщо хоче отримати від університету висококваліфікованого фахівця, то має й інвестувати в нього: в лабораторії, обладнання, стажування, можливість пройти якісну практику тощо. Ну і, звичайно, потрібна достатня фінансова підтримка від держави найкращим університетам.
– Чи студент може щось зробити для покращення якості освіти?
– Не може, а має. Ми багато років говоримо про студентоцентричне навчання. У Львівській політехніці ми завжди опиралися на цей принцип. У центрі системи якості освіти сучасних розвинутих університетів є студент. Без нього не може існувати університет. Все навколо має підготувати його до дорослого професійного життя, бо він є споживачем послуг, які ми надаємо. Тому, коли ми говоримо про студентоцентричне навчання, це означає, що студент впливає на траєкторію надання освітніх послуг, своєю активною участю він покращує якість освіти. Нещодавно ми зробили анонімне опитування, яке стосувалося однієї зі спеціальностей нашого інституту. Нам було цікаво, як студент бачить свій освітній процес: що йому подобається чи викликає невдоволення, на що потрібно звернути більше уваги. Я приємно вражена, адже багато рекомендацій є слушні, обґрунтовані. Більшість студентів загалом задоволені навчальним процесом і рівнем викладання. Але дехто зазначив, що бракує інтерактивних методик навчання. Також є пропозиції щодо організування практик. Над цими завданнями сьогодні активно працює викладацька спільнота нашого університету.
Студент впливає на організування освітнього процесу, і це є абсолютно нормальне явище. Зрештою, він отримувач результатів роботи викладача та адміністрації університету. А ми вже прислухаємося та вносимо зміни щодо організування навчального процесу.
