Єдина збережена кімната: у львівському Палаці справедливості політехніки відреставрують «кабінет судді»

За матеріалами сайту Galnet
інтер’єр «кабінету судді»

Пусті коридори Львівської політехніки під час дистанційного навчання – це можливість для працівників кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну без незручностей відновлювати старовинні об’єкти у виші. Минулого тижня реставратори взялися за одну з перлин навчальних приміщень Університету – так званий «кабінет судді» у Палаці справедливості, пам’ятці архітектури місцевого значення XIX століття на вулиці Князя Романа, 1.

Це єдиний кабінет у корпусі, який за радянської влади не спотворили ремонтами. Коли на початку ХХ століття в будинку був Вищий Крайовий Суд Галичини, це приміщення було приймальнею, з 1960-х років – секретним архівом, а останнім часом служило авдиторією для презентації і захисту робіт студентів та викладачів Львівської політехніки. Упродовж десятиліть ця «таємна кімната» була прихована від широкого загалу. Виявили збережене приміщення ще 15 років тому, проте університет не мав достатньо коштів, аби його відновити:

– Ми минулого тижня розпочали дослідження. Зараз карантин, стаціонарного навчання немає, тож ми можемо поводити тут роботи. До цього часу такої можливості не було. Та і не було ресурсу, адже Львівської політехніки реставрувала головну актову залу, і всі наші реставратори були там, – пояснює Galnet доцент кафедри архітектури та реставрації Василь Петрик.

Він розповідає: найбільш пошкодженими у кімнаті є австрійські шпалери. Їх понівечили, коли у приміщення проводили електрику. Утім, з того, що залишилося, видно, що оздоблення стін – паперове з позолотою. В одному з кутів була кахельна декоративна піч, яку розібрали перед тим, як у 2006 році з приміщення вивозили архів кафедри військової підготовки.

Зараз реставратори фіксують стан збереження інтер’єру – від стелі до підлоги. І дещо уже довідалися. Наприклад, що на дерев’яному оздобленні є два шари перелакування різних періодів. В оригіналі дерево має темний горіховий тон з графікою зі справжнього золота. Дорогоцінним металом оздоблені внутрішні об’єми різьблення.

Оригінальна деревина була насичена лляною олією і повоскована: майстри відтінили природний тон горіхового дерева і воно мало холодну гаму кольору.

З’ясували також, що автор полотна на стелі – Тадеуш Попель:

– Тут є дві богині Феміди (або ж Юстиції): одна над нами на стелі – малярство роботи Тадеуша Попеля. І буквально під нами, у вестибюлі, є мармурова скульптура авторства Антонія Попеля. Це означає, що була цілісна ідея формування інтер’єрів Палацу Справедливості, – додає Василь Петрик.

Інженер-реставратор кафедри архітектури та реставрації Львівської політехніки Максим Чорний пояснює: алегорична композиція на стелі кімнати – це не просто живопис на тиньку. Це живопис на полотні, приклеєному до тиньку. А тиньк з часом кришиться. Також від вхідних дверей плафоном стелі і аж до розетки тягнеться тріщина. Через неї та інші пошкодження у стінах руйнуються розписи та ліпнина:

– З першого погляду може здатися, що з цим панно все гаразд, але в ході досліджень ми виявили масу проблем. Основа під полотном – деструктована. Але і крім того вистачає «аварійних» місць по всьому полотну. Виявилося, що у різні періоди його намагалися нефахово стабілізувати. Скажімо, навколо обличчя Феміди присутній розріз полотна по периметру. Скоріше за все, полотно провисало і хтось намагався підклеїти це місце. Вони не придумали нічого кращого, ніж розрізати це полотно і дати під нього клей, – говорить Максим Чорний.

І таких місць, за словами фахівця, багато. Та клеєм «латання» не закінчилося. Де змогли, робітники прибили панно до стелі цвяхами.

Реставратори зробили зондажі на ліпнині, щоб встановити первісну колористику стелі. Так вони з’ясували, що уся позолота на добре збереженій ліпнині – неавтентична. Фарбу на рокайлях, – виліплених асиметричних мушлях, та рослинному орнаменті клали у той час, коли й позолоту. Скоріше за все, ліпнину з гіпсу спочатку закріпили оліфою, а потім покрили світло-жовтою фарбою.

Цікаво, що картуші на дерев’яних дверях – з гіпсу. Їх просто пофарбували під дерево.

Старих фотографій цієї кімнати не збереглося. Це був непублічний простір, тож зараз на архівних знімках ми можемо побачити лише залу суду, яку, до слова, теж планують відреставрувати.

Після дослідження стане відомо, що треба буде зробити для порятунку приміщення, які матеріали для цього слід використати та скільки на це піде грошей. Реставруватимуть кімнату за кошт Львівської політехніки. Можливо, каже Василь Петрик, вдасться отримати співфінансування з різних культурних програм.

До слова, Василь Петрик розповів, що цей будинок спорудили у 1891–1895 роках як Вищий Крайовий Суд Галичини – «Палац справедливості».

Після окупації Галичини Польщею, впродовж 1921–1939 років тут, у залі суду на другому поверсі будинку, відбувалися численні суди над членами УВО та ОУН. У 1922 році тут вершили долю члена УВО Степана Федака, який здійснив невдалий замах на Пілсудського, у грудні 1924 року – процес над членами УВО Ольгою Басараб, Андрієм Мельником та їхніми соратниками, у 1926 році – так званий «Процес поштовців» – членів УВО. У листопаді 1927 року тут відбувся суд над членами УВО за вбивство польського шкільного куратора Станіслава Собінського.

Кульмінацією політичних судів над українським визвольним рухом став «Львівський процес» над Степаном Бандерою і його товаришами 25 травня – 26 червня 1936 року. На Львівському процесі були 23 підсудні: Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Катерина Зарицька, Віра Свєнціцька, Анна-Дарія Федак та їхні побратими – майже весь Крайовий Провід ОУН.
 

Фото Василя Петрика і Катерини Плахотнюк

інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді» інтер’єр «кабінету судді»