24 жовтня в Культурно-мистецькому просторі «Кава на Професорській» Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки відбулася творча зустріч із Дмитром Лінартовичем — українським актором театру, кіно та дубляжу, заслуженим артистом України, учасником бойових дій у російсько-українській війні, лейтенантом ЗСУ, виховником.
Дмитра Лінартовича знають і люблять за його роль у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» режисера Михайла Іллєнка, який став культовим і приніс акторові широке визнання. Крім того, голосом Дмитра заговорили безліч голлівудських персонажів у дубляжі — герої, які завдяки його майстерності стали ближчими українському глядачеві. За цими видатними ролями та голосами стоїть справжній борець, захисник України, який залишив знімальні майданчики і став на захист своєї Батьківщини. Після повномасштабного російського вторгнення Дмитро не тільки приєднався до територіальної оборони для захисту Києва, а й служив у десантно-штурмовому підрозділі, брав участь у запеклих боях на Херсонщині та поблизу Бахмута й Соледара. У 2023 році в боях за Соледар він зазнав поранення та контузії, але не зламався, а тільки зміцнив свій дух.
Зустріч розпочалася з перегляду короткого, але надзвичайно сильного відео про шлях Дмитра Лінартовича у Збройних силах України.
«Перед тим як відправити на війну, нас почали ретельно вчити. Ми одягнули військову форму і щодня тренувалися в навчальному десантно-штурмовому центрі. ЗСУ подбали, щоб я здобув військову спеціальність в елітних військах України — десантних, і після двох місяців повноцінної підготовки відправили на Херсонський напрямок», — розповідає в ролику Дмитро.
Після перегляду стрічки модераторка заходу Наталя Філевич тепло привітала Дмитра Лінартовича та запросила всіх присутніх поринути у світ його творчості. Під час знайомства з аудиторією актор розповів про свій вибір і виважене рішення служити у війську, про роботу в театрі й кіно, поділився спогадами про знімання фільмів і воєнні будні.
— Розпочну цей захід просто: тихо і спокійно скажу — Слава Україні! Я і зараз не полишаю ЗСУ — як актор і ветеран війни. Водночас працюю в Київському академічному театрі українського фольклору «Берегиня». До речі, у цьому театрі служить багато митців із Львівщини. Місто Лева є для мене особливим, можна сказати, рідним. Саме тут ми вперше проводили заняття для студентів Національного університету імені Івана Франка, навчали молодих звукорежисерів тонкощів роботи зі звуком і голосом, ділилися секретами дубляжу. Пригадуєте, як у 2006 році у фільмах, які демонстрували в кінотеатрах, нарешті заговорили українською? Відтоді моїм голосом розмовляють і пірати, і військові, і навіть пінгвін Шкіпер.
Сьогодні я привіз свою поетичну збірку «Словоспів». Розповім вам, як народився цей жанр — поєднання слова і співу. Кадри з моїх бойових буднів ви вже бачили. Хочу поділитися кількома поетичними рядками, написаними після поранення в Соледарі. Тоді народився твір під назвою «Поранення», — зазначив Дмитро Лінартович.
Я думав ґиґну! Бог із ним…
Поринув в Бій принагідно…
Я думав — «Стерся» — менше з тим,
Все буде — «Згідно — відповідно!»
Із темряви я виніс світло.
Із панцерника витягли у ноші.
Зимове сонце світить рідно.
На нерві медики хороші.
Криваве обліпили тіло,
Зрізають причандалля,
Тут кожен знає своє діло
І не дають піти в провалля.
Серце зазнає скорочення,
Колють морфій у вену,
Як витягти мене з оточення
Вирішують проблему.
А я лежу «ні в сих, ні в тих»,
Мені паскудно — я не можу!
Від бездіяльності притих.
Я підриваюсь, а мене у ношу!
Скільки осколків в тілі
Не в змозі рахувати.
Мовчки лікарі на ділі
Взялися реанімувати.
Я древній, тертий чоловік,
В думки, у мережу влажу.
Поранений серед калік
Катетер, крапельницю гладжу.
Мій виступ гоїть шви.
З гітарою виходжу з палати.
У зграї із людьми
Беруся Слово викладати.
Поміж динамічним словоспівом актор ділився з університетською спільнотою історіями зі свого життя, зокрема, розповів про період лікування й реабілітації.
— Після поранення в Соледарі, коли мене в червоних фарбах витягли з панцерника, я був без свідомості. Спершу доправили до Бахмута, потім — до Краматорська, а звідти — в лікарню імені Мечникова у Дніпрі. Час від часу приходив до тями, і в один із таких моментів медики запитали: «Куди тебе відправити?» Я відповів: «На Київську Русь». Вони лише усміхнулися: «Лежи спокійніше, сили бережи». У Києві мене прооперували й дістали уламки. Мене впізнала одна з медсестер — бачила в інтернеті. Я вирішив її трішки підбадьорити та виконати словоспів. Тоді я задумався: українське слово «виконай» має в собі корінь «конай» — ніби «конай, але виконай». І я почав читати їй поезію, — додав боєць.
Під час заходу прозвучали твори «Медсестра», «Поранення», «Капелан», «Волонтерка», «Котиться по полю м’яч», «8 метрів», «Сорочка», «На столі операційному» та інші. Дмитро Лінартович створив для публіки справжню виставу, де поєдналися поезія, музика й глибокі сенси. З особливим натхненням артист розповідав про те, як народжуються його нові твори. Для нього письмо, наголошував, не просто механічний процес, а глибоке проживання кожного слова.
— Мене часто запитують, коли з’явиться наступна книжка. Відповідаю: я не графоман і не конвеєр. Я — актор. Я — людина. Не можу писати заради книжки — усі рядки проходять крізь моє серце. Не є й поетом, я — пошкоджений акторством. Єдине, що мені потрібно від гітари — певна тональність. Далі я знаю, що робити.
Зустріч із Дмитром Лінартовичем у стінах Львівської політехніки стала справжнім святом душі. Актор не лише дав слухачам змогу зазирнути у світ своїх творчих пошуків, а й нагадав, що справжня сила людини народжується у випробуваннях.
