Оксана Потимко – керівниця Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка» та проєктів для незрячих. Незважаючи на недофінансування, під час повномасштабної війни ця жінка разом із командою змогли надрукувати рекордну кількість книг. Оксана каже, попит на них зріс. Як змінилася діяльність Ресурсного центру під час повномасштабного вторгнення Росії – керівниця проєктів для незрячих розповіла в інтерв’ю Суспільному.
– Як змінилася діяльність Центру під час повномасштабної війни?
– Як це не дивно, але ми почали працювати в рази більше. Дуже зріс попит на книги шрифтом Брайля, на адаптоване кіно для незрячих. Всі проєкти, на які ми виграли ґранти, не отримали достатнього фінансування через повномасштабне вторгнення. Але знайшлися люди, які нас підтримали, і це нам дало змогу купувати розхідні матеріали для друку книжок шрифтом Брайля. У підсумку минулого року ми поставили книжковий рекорд – надрукували 5 тисяч таких книжок за рік. Для порівняння, у довоєнні роки ми друкували від однієї до півтора тисячі книг впродовж року.
– Як створюють книги для незрячих?
– Це роблять на комп’ютері за допомогою спеціальних програм. Людина, яка це робить, обов’язково повинна володіти шрифтом Брайля. Цю роботу може виконувати повністю незряча людина, тоді до комп’ютера підключають Брайлівський дисплей. Друкуємо на спеціальному папері щільністю 170 міліграмів. Рельєфні малюнки робимо окремо на спеціальних принтерах. Останній етап – вклеюємо QR-код у тактильній рамочці. В ньому закодована аудіокнига, яка повністю відтворює текст друкованої книжки. Відповідно, скануємо його телефоном і відкриваємо аудіокнигу.
– Аудіокнига в ролях – де у світі ще можна побачити такі книги?
– Наскільки мені відомо, ніде. Це, властиво, наша методика, яку розробив Славко Нудик, артист вокальної формації «Піккардійська терція». Ми дуже хотіли залучити незрячих дітей, не слабозорих, хочу наголосити, а тих, які не бачать зовсім. Створити щось нове, щоби дитина, записуючи цю аудіокнигу, навіть подумала про свою майбутню професію. І от ми пишемо такі книжки в ролях. Там багато відомих артистів, телеведучих. Ми залучаємо незрячих дітей від 5 років з Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Херсона. Це складна робота. От уявіть собі, дитина то наближається, то віддаляється від мікрофона, бо не бачить його, тобто пливе звук, вона не може читати, тобто їй хтось мусить читати. Але виходить неймовірний результат. І я впевнена, що за ними майбутнє, тобто вони зможуть створити свою студію звукозапису. Вони зможуть на радіо або навіть на телебаченні працювати ведучими.
…
– Чи хтось в Україні ще друкує такі книги?
– В Україні є 4 таких центри. Особливість нашого центру полягає в тому, що лише ми озвучуємо книги шрифтом Брайля, часом навіть у ролях, робимо QR-код. Також ми створюємо кіно з аудіодискрипцією для незрячих, займаємося інклюзивною освітою, робимо бронзові 3D-макети, робимо інклюзивні концертні проєкти з оркестром і театром імені Заньковецької «Відчинилося життя». Аналогів такому центру немає ніде в Україні. Якщо я скажу, що там працює всього лише 5 людей, то стає зрозуміло, наскільки це непросто.
– Чому сьогодні важливо підтримувати українську книгу, створювати видання шрифтом Брайля?
– Це потрібно для того, щоб долати минуле в головах багатьох людей – українців, які потрапили під вплив пропаганди країни-агресора. Тому важливо, щоб українська книга, особливо зараз, у часі цієї війни, сформувала майбутнє сучасної молоді.
– Яка ваша місія?
– Я втратила зір, коли мені було неповних 24 роки. Це сталося раптово, за одну секунду. Коли ти починаєш розуміти, що навколо тебе вирує життя, що ти хочеш також жити цим життям, що ти хочеш бути його абсолютно рівним учасником. Не тільки споживати те, що інші люди роблять для тебе, а що ти хочеш сам творити, ти хочеш сам бути потрібним і корисним. І, власне, відтоді поступово з’явилися книги шрифтом Брайля, аудіокниги, кіно для незрячих, інклюзивна освіта, тобто це ті виклики, з якими я зіштовхнулася сама.
Мені дуже приємно, що зараз вся Україна користується нашими фільмами, читає наші книги, і, головне, що ці наші інклюзивні культурні продукти будуть жити роками і будуть приносити користь таким незрячим, як я. І мені дуже хотілося б, щоб зараз вони принесли користь і дали можливість розправити свої крила нашим хлопцям, які повертаються з війни, на жаль, скаліченими.
Повний текст матеріалу – на сайті «Суспільне. Новини».