Промовистою є думка: «Університет – це зібрання розумних людей навколо чудової бібліотеки». Книгозбірня Національного університету «Львівська політехніка» неодноразово опинялася в епіцентрі знакових історичних подій, а особливо воєнних. Це позначилося на приміщеннях, фондах, штаті (кількісному і національному складі працівників). Останні відповідають за напрями діяльности й утвердження наративів. Ця публікація – немовби імпульс для зацікавлення до подальшого пошукування та самостійного дослідження. Для читача хай це буде стимулом аналізувати, розуміти та вивчати історію наших пам’яток. Як це було?
Весна народів/націй: революція 1848 року. За часів Австрійській монархії українці почали відстоювати свої права, що розширило межі європейської демократичної революції. У квітні 1848 р. вони створили Головну Руську Раду, серед демократичних вимог якої було ввести українську мову у закладах вищої освіти.
Одним із навчальних закладів була Цісарсько-королівська технічна академія, робота якої була зосереджена в орендованому будинку Даровського (сьогодні вул. Вірменська, 2). Артилерійський обстріл австрійського війська на центр Львова 2 листопада спричинив пожежу в місті, а відтак завдав великої шкоди для академії. Нічого не залишилося із цінного фонду технічної літератури, кількість якої налічувала понад 2 тисячі одиниць, зотліла й колекція рисунків учнів Реальної школи. Проте згодом почався період відновлення бібліотечних фондів. Перший запис в інвентарну книгу внесли у 1850 році. Варто зазначити, що «відродження» бібліотеки було неквапливе через високі ціни на книги.
Перша світова війна (1914–1918). Напередодні війни бібліотека розмістила свою «точку на карті» у збудованому 1877 року головному корпусі Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові. Для книгозбірні там виділили просторі зали на другому поверсі з північного боку.
У 1914 році мережа взаємопов’язаних військо-політичних альянсів розширила локальну суперечку між Сербією та Австро-Угорщиною, пожвавила задуми багатьох агресорів – і, як наслідок, почалася Перша світова війна. Понад тридцять років бібліотека функціонувала у двох залах на другому поверсі новоспорудженої будівлі (тепер це головний адміністративний корпус Львівської політехніки).
Керівник книгозбірні професор Максиміліан Тульє (вихованець Політехніки, професор, ректор) зініціював застережні заходи, в межах яких викладачі, що залишилися у Львові, мали охороняти майно та приміщення Політехніки. Хоч і частину приміщень Головного корпусу використовували для потреб військового шпиталю, та бібліотека не постраждала. Фонди щоразу поповнювалися новою літературою (переважно німецькою та польською мовами), однак обслуговування читачів майже припинилося.
Незважаючи на те, що Перша світова війна завершилася у 1918 р., головний корпус Політехніки повністю звільнили від військових потреб лише наприкінці 1920 р. Потрібно врахувати той факт, що на функціонуванні школи позначилися польсько-українська та польсько-радянська війни. Студенти, які би мали бути завзятими читачами бібліотеки, опинялися на барикадах та на полях боїв. У листопаді 1919 р. за розпорядженням польського уряду до Політехніки приєднали Рільничу академію в селі Дубляни та Вищу лісову школу у Львові. Відповідні зміни відбулися і в роботі бібліотеки, це стало помітно, коли до книгозбірні почала надходити література на сільськогосподарську та лісогосподарську тематику.
Друга світова війна (1939–1945). Друга половина 1930-х років «кричала» про чергові геополітичні зміни. 1 вересня 1939 р. Третій Рейх окупував Польщу, авіація нанесла бомбовий удар по Львову – почалася Друга світова війна. Навчання у Політехніці призупинили. У головному корпусі, де були старі приміщення бібліотеки, знову розмістили військовий шпиталь. Книгозбірню ще кілька років перед війною облаштовували у новому спеціально спроєктованому приміщенні на вул. Нікоровича (сьогодні вул. Професорська). У підвалі цієї бібліотечної будівлі формували опір нацистам (т.зв. «політехнічна кампанія»). Зокрема, там розмістила свій штаб Добровольча кампанія харцерська, до якої належали студенти-політехніки.
Однак вже 22 вересня 1939 р. до Львова ввійшли групи Червоної армії. Польське військо капітулювало. Львівську політехніку перейменували на Львівський політехнічний інститут. Завданням академічної спільноти було перебудувати освітній процес за зразком радянських вищих навчальних закладів. Заняття розпочали у жовтні. Велика читальна зала певний час була лекторієм, де проводили заняття. Передусім книгозбірня мала дбати про забезпечення вихованців навчальною літературою. Вперше студенти мали право безкоштовно користуватися бібліотекою. Вивчення марксистсько-ленінської теорії стало обов’язковим, тому значну кількість нових надходжень складала суспільно-політична література.
Через два роки країна потерпала від чергових випробувань: 22 червня 1941 р. Третій Рейх напав на СРСР. Радянське керівництво Львівського політехнічного інституту покинуло місто, а 30 червня до Львова увійшли нацистські війська. У місті закрили всі навчальні заклади, на бібліотеки очікувала реформа. Керівництво і персонал книгозбірень продовжили роботу. У головному корпусі Політехніки нацисти облаштували свій військовий шпиталь, у бібліотечному корпусі зберігали рухомий інвентар. У таких умовах внутрішній дворик книгозбірні за доброї погоди був місцем комунікації та обміну інформацією для працівників Політехніки Наприкінці 1941 р. бібліотека була в центрі діалогів з відновлення освітнього процесу. Професор Євген Перхорович 12 грудня 1941 р. запросив завідувачів кафедр на спільну нараду в бібліотечний корпус.
Бібліотека мала забезпечувати освітній процес літературою. Німецька влада провела реформу, згідно з якою книгозбірня стала технічним відділом Державної̈ бібліотеки Львова. Це зумовлювало поповнення фондів новою німецькою літературою впродовж 1942–1944 рр. Значну частину надходжень закуповували у видавництві Lange und Springer (Берлін), а також у видавництвах Відня та Лейпцига. В Інспекційному звіті Рудольфа Куммера (референт наукових бібліотек при Міністерстві науки, виховання та освіти Рейху) зазначено, що станом на травень 1943 р. фонд бібліотеки налічував 158 тис. томів. Через проблеми з локаціями для Державних технічних спеціалізованих курсів (Staatliche Technische Fachkurse Lemberg) бібліотека надала свій простір для навчального процесу.
На початку лютого 1944 р. було видано розпорядження евакуювати усі відділи Державної бібліотеки Львова, враховуючи й четвертий технічний відділ. Для вивезення фондів Державної̈ бібліотеки замовили 150 скринь, які помістили у підвалах політехнічного бібліотечного корпусу для просушування.
Достовірних списків про кількість вивезених книг немає. Деякі дослідники (зокрема Р. Дзюбан) припускають, що ці списки можуть бути в архіві Народової бібліотеки у Варшаві. Дискусійним залишається питання про кількість вивезених книг (за одними даними, бл. 20 тис.).
Влітку 1944 р. в місто увійшли частини Червоної армії та Армії Крайової. 24 липня польська армія зайняла головний корпус Політехніки і розмістила там шпиталь, але так тривало недовго. Невдовзі радянська влада поновила Політехнічний інститут. Очільника бібліотеки Титуся Ляскевича арештували (згодом реабілітували). У січні 1945 р. він виїхав до Кракова. Деякі викладачі, що покидали Львів, перед від’їздом дарували бібліотеці літературу.
Будівля книгозбірні потребувала ремонтних робіт, особливо читальна зала. Не функціонувала система опалення. Через тривалість війни, очевидно, важко було отримати доступ до літератури. Підтвердженням може слугувати обурення колективу Політехнічного інституту до дирекції Бібліотеки у квітні 1945 р., мовляв, без візи директора не можна отримати книги. Упорядкування потребував і книжковий фонд. Зміна влади (ідеології і мови викладання) позначилася і на подальшому наповненні фондів.
Російсько-українська війна (від 2014 р.). ХХІ ст. тривожило по-своєму: російська держава у 2014 р. розпочала інтервенцію, що сколихнуло до початку війни. Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка» вже понад вісімдесят років функціонує у цій будівлі, як було і в попередній період – на вул. Професорській, 1. За адресою вул. Митрополита Андрея, 3 у корпусі № 28 розташовані деякі читальні зали НТБ, що формують Студентську бібліотеку.
У вересні 2020 р. завершили дворічні реставраційні роботи зали Захарієвича, колишньої студентської читальної зали, що є мистецькою та культурною пам’яткою ХІХ ст. Відновлюючи книжкову шафу реставратори знайшли раритети часів Другої світової війни, а саме: ордер на квартиру в центрі Львова, лист нацистського солдата додому, вирізки газет тощо. Тепер у цій залі надалі проводитимуть міжнародні наукові конференції та симпозіуми, заходи академічної спільноти та зустрічі з видатними постатями, які стали історією Львівської політехніки. У цьому є певна символіка: стара книгозбірня ніби остаточно перестала бути хранителькою інформації, а зала, яка іменована на честь одного з її творців – професора (у певний час і ректора) Політехніки, стала немовбито «менеджером інформаційних потоків».
24 лютого 2022 року війна набула іншого спрямування – повномасштабного. Це не могло не вплинути на напрями роботи і бібліотеки. Від 1 березня у приміщенні НТБ функціонує Центр порятунку культурної спадщини, який надав допомогу кільком десяткам українських культурних установ. Благодійники з Польщі, Німеччини, Данії, Норвегії та інших країн пожертвували плівку для пакування, мікалентний папір, гофрокартон, пергамент, гідроізоляційну фольгу й інші необхідні речі, що вже є музеях України. Варто зазначити, що бібліотека надала простір для виготовляли маскувальних сіток.
Від початку війни, окрім основних функцій, книгозбірня активно тримає фронт національної ідентичности – проводить культурно-патріотичні виставки, заходи, лекторії. Серед учасників: академік Ігор Юхновський, відомі історики Андрій Гречило, Володимир В’ятрович, Ігор Дерев’яний, Андрій Сова та інші. Бібліографічну діяльність проявляють і працівники, коли наповнюють інформаційний ресурс «Електронна енциклопедія Львівської політехніки». З цього приводу директор Науково-технічної бібліотеки Андрій Андрухів відзначив: «Ректор Львівської політехніки дуже шанобливо ставиться до історії і процесу дослідження історії та завжди сприяє в усіх проєктах, які з цим пов’язані. Працівники бібліотеки в межах своїх компетенцій провадили джерелознавчі дослідження книжкового фонду. Ми аналізували книги в основному довоєнного періоду, вивчали біографії їх авторів і визначали їхню цінність для Політехніки, регіону чи історії інженерної науки. Поступово отримані результати й накопичений матеріал вирішили оприлюднити. У цьому є гостра необхідність, адже у біографіях деяких науковців Львівської політехніки є відмінності та різночитання в життєписах, а представити потрібно достовірну інформацію. Тоді визріло питання про форму представлення цієї інформації». Згодом потреба представити громадськості успішних вихованців Львівського наукового технічного осередку зумовила започаткування проєкту «(Не)відомі випускники Львівської політехніки». Його спільно реалізовують кафедра історії, музеєзнавства та культурної спадщини, науково-технічна бібліотека та центр комунікацій (керівник науково-дослідної групи – проф. П. Вербицька).
Бібліотека – це не тільки сховище книг чи місце індивідуального опрацювання інформації, а й частина публічного простору, місце діалогу та утвердження національних наративів. Сьогодення потребує від кожного максимальної активізації своїх компетентностей задля перемоги. Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка» тримає стрій.