30 січня 1918 року на станції Крути більшовики розстріляли 27 молодих українських вояків, які були захоплені після одного з найвідоміших в новітній українській історії боїв. Він був одним із десятків інших боїв першої більшовицько-української війни, яка тривала з грудня 1917 року і приблизно до травня 1918 року. Війни, яку розпочали більшовики, коли зрозуміли, що Українська Центральна Рада та свідоме українське суспільство категорично проти комунізму в більшовицькому варіанті.
– Україна відзначає бій під Крутами як один із боїв першої в новітній історії війни за українську державність. Подвиг кадетів, гімназистів та студентів армії Української Народної Республіки відзначали і до Євромайдану та Революції гідності, але очевидно, що це було формальністю, без спроби взяти ключові повідомлення, для чого це ми маємо робити – вшановувати, пам’ятати. А йшлося про те, що особливості та закономірності історії української державності вказують, що потрібне постійне зміцнення обороноздатності держави для захисту суверенітету, незалежності й територіальної цілісності. Відповідно, коли в лютому-березні 2014 року розпочалась окупація Росією території нашої держави, ми зустріли її не боєздатною, свідомою, морально стійкою армією. Довелося вже в ході війни усвідомлювати, що таке бій під Крутами і в чому зміст його пам’яті та досвіду, – каже кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома.
Він розповідає, що героїзація бою під Крутами розпочалась на початку березня 1918 року, коли Центральна Рада, союзником якої виступили німецькі та австрійські війська, повернулась до Києва. Було утворено слідчу комісію для з’ясування обставин, чому на допомогу під Крути не прийшли інші частини, а Михайло Грушевський ініціював вшанування пам’яті загиблих. 19 березня 1918 року у Києві провели перепоховання віднайдених та ідентифікованих загиблих під Крутами студентів, гімназистів та юнкерів. Траурну процесію від вокзалу, попри будинок Центральної Ради і до цвинтаря на Аскольдовій могилі, супроводжували десятки тисяч людей.
– Цікаво, що у кінці березня рішенням Міністерства військових справ УНР заборонили приймати у склад армії студентів та гімназистів, а ті, що вже там перебували, повинні були покинути свої частини, – зазначає історик. – Цей трагізм українського менталітету нас переслідує. Ми плачемо, скаржимось, співчуваємо, розчаровуємось, вміємо ховати, святкувати… Проте деколи нам просто не стає терпіння, часу, впевненості, віри, організованості – це наша історична проблема. Водночас, дивлячись на нинішні події, розуміємо, що певні історичні висновки на шляху захисту державного суверенітету є зроблені.