Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки здавна співпрацює з оборонною промисловістю. Нині, коли фінанси, зазвичай, «співають романси», науковці все ж не чекають з моря погоди, а трудяться майже на голому ентузіазмі, видаючи при цьому «на гора» не лише технологію, технічну документацію, а й готові зразки майбутніх виробів чи пропонують спільне доопрацювання й розробку до промислового рівня.
Серед них – автоматичний сканівський пасивний теплосповіщувач (підвищує надійність виявлення небажаних об’єктів на контрольованих територіях, створює керовані «мінні поля»), модульована відбивальна антенна решітка (у складі радіоапаратури спеціального призначення допомагає розпізнавати рухомі та нерухомі об’єкти на відстані до 30 км), програмні модулі інформаційних полів засобів радіоелектронної боротьби, синтез радіосигналів з властивостями скритності та імітостійкості (вирішує проблеми скритного та криптостійкого дистанційного керування рухомими об’єктами та передавання даних з рухомих об’єктів, до прикладу, безпілотними літальними апаратами), забезпечує транкінговий скритний радіозв’язок та багато інших.
Розробки відповідають світовим стандартам
– За рахунок власних коштів і часу проводимо велику дослідницько-конструкторську роботу, зокрема для кращого забезпечення нашої армії, адже в країні йде війна, – розповідає провідний науковий співробітник НДЛ-16 кафедри радіоелектронних пристроїв та систем Мирон Міськів. – Серед них – радіолінія для систем розвідки, керування безпілотними літальними апаратами, керованими плануючими бомбами, ракетами класу «Повітря – Земля» тощо. На цю тему є багато публікацій. Однак, на жаль, замість підтримувати вишівську чи академічну науку, все потрібне купують за кордоном. Виходить, що так державі вигідніше. Незважаючи на такі несприятливі для нас умови, плануємо свою роботу, яку розпочали в червні 2016 року, завершити демонстраційним макетом. Уже підготували попередній звіт, опублікували кілька статей, виступили на конференції, зараз готуємо патентні заявки. У ході виконання першого етапу зробили серйозний патентний пошук ледь не в усіх провідних країнах світу, які мають стосунок до цього напряму. Ми завершили роботу над проектом з наземної телеметричної станції (зроблено в рамках міжнародного проекту «Циклон-4»), що приймає сигнали із запущених супутниками ракет. Два комплекти передали замовнику – КБ «Південне» у Дніпрі (через брак фінансів систему так і не було запроваджено у виробництво). Нас це не зупиняє, ми й далі її удосконалюємо, доводимо до світового зразка. До речі, наша наземна система відповідає стандартам НАТО щодо військової радіометричної апаратури і американському стандарту космічного зв’язку. Маю надію, що проект буде втілений у життя, хоча масового випуску не буде: станція надто дорога, до того ж має складне (високого рівня) програмне забезпечення. Маємо напрацювання з бортової апаратури для командної радіолінії, які можна ставити на самі об’єкти, скажімо, на ракети чи керовані бомби. Дуже актуальне нині керування безпілотними літальними апаратами, зокрема в АТО. Наразі вони мають суттєві недоліки: під час бойових дій радіорозвідка противника не лише швидко виявляє сигнали керування апарата, а й локалізує місце, звідки воно йде. Відтак ворог одразу покриває його «градами» чи гаубицями. Крім цього, противник може втручатися в радіолінію: посадити апарат на своїй території, або дезорієнтувати його і він упаде. Ця радіолінія має бути захищена, максимально прихована, щоб не можна було не лише визначити, звідки керують літальними апаратами, а й втручатися в їх керування.
Особисту ініціативу гальмує брак фінансів
Одна із рейтингових кафедр інституту – напівпровідникової електроніки, якою керує професор Анатолій Дружинін, хоч і спеціально не займається проблемами оборонки, все ж час від часу щось для неї «народжує». Зрештою, на основі наукових досліджень з вивчення фізичних процесів напівпровідникових матеріалів тут створюють сенсори, які можна використовувати у промисловості, військовій техніці, в навчальному процесі та різних галузях народного господарства, а їхні радіоактивні стійкі сенсори – в умовах високої радіації. Практичні зразки свого часу демонстрували на виставці «Зброя і безпека» в Києві.
– Загалом, упродовж багатьох років наші розробки частково використовували в дослідженнях для галузі військової промисловості, – говорить старший науковий співробітник НДЦ «Кристал», який працює при кафедрі, Олексій Кутраков. – Зважаючи на сьогоднішню затяжну війну з російським агресором, для виконання бойових завдань армія має потребу в датчиках-сенсорах. Так народилася ідея розробки сенсорів, які можна було б застосовувати в системах охоронної сигналізації чи локалізації рухомих об’єктів (тяжкої і броньованої техніки, людських мобільних груп). З їхньою допомогою можна визначати координати, ідентифікувати рухомі об’єкти, які потрапляють у поле зору датчиків. Вони конче потрібні на полігонах, під час мінометних і артилерійських стрільб (для визначення точності потрапляння в ціль). Учасники АТО хотіли б мати таку систему на війні, але, на жаль, через брак фінансування на державному рівні ми не можемо їм нічим допомогти. На власному ентузіазмі далеко не заїдеш. Маємо розробку мобільної системи, яка через GPS-навігатори контролює транспортування паливно-мастильних речовин транспортом і залізницею. Були розробки для дослідження артилерійських установок. Розробили систему датчиків прискорення, які дозволяють досліджувати процес пострілів у гарматах. Свого часу планували розробити мобільну установку, оснащену сейсмодатчиками, яка дозволила б не ризикувати людьми у небезпечних місцях (під час бойових дій чи високого опромінення). Це особиста ініціатива, яка теж потребує фінансової підтримки.
