Ірена Обмінська-Вечорек – архітекторка, дизайнерка інтер’єрів, успішна реалізаторка будівничих проєктів на теренах міжвоєнної Польщі. Одна з перших жінок-випускниць відділу архітектури Львівської політехніки, яка стала іменитою й досягла значних професійних успіхів.
Станіслав Бжозовський, автор біографічних розвідок про життєтворчість Тадеуша Обмінського, вказує, що його дочка «збудувала багато народних домів, колоній і костелів у Східній Малопольщі». А поза тим, практично жодне солідне довідкове видання у галузі архітектури чи будівництва не подає відомостей про Ірену Обмінську, її ім’я не спромоглися оформити окремим дописом, а згадують лише побічно, радше як доньку, або дружину архітекторів.
Цій непересічній жінці судилося бути репрезентанткою перших кроків жіноцтва у сфері негуманітарних наук, «окупованих» пріоритетом чоловічого гендерного менталітету у Галичині початку ХХ століття. Це була стійка традиція, як зазначає польський науковець Юзеф Пілатович, глибокого переконання, що парадигма точних, технічних наук – «виключне право чоловіків». Освітній стан суспільства того часу унеможливлював на правовому рівні сам процес навчання жінок: їх просто не допускали до освоєння таких дисциплін.
Дозвіл на навчання жіноцтва у цісарсько-королівській Політехнічній школі у Львові (надалі – Політехнічна школа) було задекларовано урядовим розпорядженням 1919 р., як вказано у Програмі цього навчального закладу на 1919/21 н.р. Таким чином, Ірена Обмінська, народжена на початку ХХ ст., витягнула щасливий білет долі – можливість навчання у політехнічному ВЗО в числі найперших нечисленних студенток-жінок.
Ірена Обмінська народилася у Львові 12 грудня 1900 року. Донька уславленого львівського архітектора Тадеуша Обмінського (1874–1932) мала шляхетське коріння – по татовій лінії рід належав до шляхти й навіть мав власний герб. Про рід мами Ірени Обмінської – Зофії Пйотровської, дружини Т. Обмінського, точних відомостей допоки нема.
Достеменно невідомо про початкову освіту дівчинки, але реєстраційна картка, яку заповнювали абітурієнти Політехнічної школи, свідчить про хорошу попередню освіту – гімназійну. Атестат, виданий 20 жовтня 1919 р., є тому підтвердженням.
Згідно із збереженими архівними документами Політехнічної школи, абітурієнтка Ірена Обмінська подає відомості про власне релігійне застановлення та національну приналежність: римо-католицької віри, полька.
У 1919 р. Ірена Обмінська стала т. зв. «слухачем звичайним», тобто повноправною студенткою відділу архітектури Політехнічної школи. Ректором цього, першого в житті студентки Обмінської, навчального року був проф. Максиміліан Матакевич, деканом її відділу – проф. Ян Зубжицький. У заліковій книжці Ірени зафіксовано напрям її архітектурної освіти – мистецький.
Фахової майстерності Ірену навчали знані професіонали тих років. Зокрема, нарисну геометрію викладав проф. Казімеж Бартель, фізику – проф. Казімеж Олеарський, моделювання – проф. Ян Нальборчик, дизайн інтер’єру – проф. Владислав Садловський, історію архітектури – проф. Ян Зубжицький, громадське будівництво – проф. Владислав Дердацький, статику будівель – проф. Ян Богуцький та ін. Цікаво, що іменитий батько Ірени, не без впливу якого дівчина вочевидь й наважилась обрати професію архітектора, викладав загальне будівництво та кошторис і навчав доньку практично впродовж усього часу її студіювання у Політехніці.
Окрім обов’язкових предметів, затверджених навчальними планами, Ірена Обмінська, як і студенти всіх курсів відділу архітектури, мала кілька факультативних годин на вивчення польської літератури, іноземної мови та стенографії.
Завершивши повний цикл навчання тривалістю у чотири роки, у 1923/24 академічному році, Ірена Обмінська отримала диплом Львівської політехніки за фахом інженера відділу архітектури. Здібна до навчання, – бо ж іспити з практично усіх предметів складала на «дуже добре», – Ірена Обмінська стала першою жінкою, котра продовжила своє подальше професійне вдосконалення на «рідному» відділі.
Програма Львівської Політехніки на рік 1925/26 містить інформацію про офіційне затвердження інженера-архітектора Ірени Обмінської на посаді старшого асистента кафедри утилітарного будівництва. Ірена Обмінська впродовж трьох років пропрацювала, обіймаючи вказану посаду як єдина жінка в особовому складі відділу архітектури.
За доволі короткий проміжок часу Ірена активно реалізувалась в обраній сфері. Вже у 1925 р., одночасно з працею в Політехніці, вона самостверджувалася у різних напрямах фахової діяльності. Щойно-випускниця Ірена Обмінська стала членкинею Польського політехнічного товариства у Львові, згодом, на правах секретаря, увійшла до нового складу львівського Кола польських архітекторів. Тоді ж, Ірена Обмінська (її прізвище стоїть першим) у співпраці з Ервіном Вечореком виграла публічний конкурс на проєкт будівництва костелу у Станиславові, здобувши ІІ премію та нагороду у сумі 800 злотих. Ервін, теж архітектор і випускник Львівської політехніки, співавтор та партнер у професійній діяльності став чоловіком Ірени, в одруженні – Обмінської-Вечорек.
Наступного 1926 р. працьовита архітекторка, у партнерській співпраці з чоловіком, отримала почесну грамоту за конкурсний проєкт будинку Народного Дому в Лодзі (Польща).
Одруження вказало новий напрям життєвого шляху для Ірени: вона залишила працю у Львівській політехніці. У 1928 р. подружжя виїхало до Ченстохови, де чоловік Ірени мав приватну архітектурно-будівельну практику. Тут вони перебували, правдоподібно, аж до початку Другої світової війни. На жаль, з моменту одруження і виїзду зі Львова й до того скупі відомості про життя і діяльність Ірени Обмінської практично зникають або стають спорадично-дотичними. Можемо лишень робити припущення, що Ірена, маючи сильний характер і кипучу діяльну натуру, була рівноправною партнеркою чоловіка у професійній та підприємницькій діяльності.
У 1936–1937 рр. Ірена Обмінська-Вечорек у співавторстві з чоловіком розробила проєкт будівництва родинних будинків для робітників фабрики «Union Textile» у Ченстохові.
З початком Другої світової війни подружжя переїхало до Великобританії. Місцем їх проживання на якийсь час став Лондон. Проте, для архітекторів із Львівської політехніки Англія стала лише тимчасовим прихистком. У 1940 р. вони звернулися до Генерального Консульства Польщі у Лондоні з проханням про дозвіл перебратися до Бразилії.
Немає точних відомостей, коли саме відбувся переїзд у чужинецькі землі Бразилії. Слід однієї з перших львівських фахівчинь-архітекторок, талановитої і діяльної Ірени Обмінської-Вечорек губиться в мареві далекої еміграції.
Існує справді потреба у заповненні однієї з цікавих і ще малодосліджених лакун – жіноцтво на професійній ниві Львівської політехніки. Пропонований допис є даниною шани і пам’яті тій, хто йшла за покликом душі власним шляхом, поборюючи гендерний спротив суспільства, торуючи в такий спосіб дорогу до професійного самоствердження жінкам того часу.