У Львівській політехніці кожні 6 місяців відбувається моніторинг h-індексів штатних працівників у наукометричних базах даних Scopus і Web of Science. Цитованість праць науковців є важливою для розуміння актуальності їхніх наукових розвідок. Детальніше про те, що таке h-індекс, як опублікувати статтю у Scopus і Web of Science та навіщо це потрібно, розповів проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації Павло Жежнич.
Яке значення має h-індекс для університету та для науковців?
Передусім індекс цитованості враховується у різних міжнародних рейтингах. Крім того, h-індекс окремих науковців враховують, наприклад, під час подання проєктів на фінансування держави. Також цей показник беруть до уваги у рейтингах Міністерства освіти і науки.
Для науковців індекс цитованості є теж важливим, адже показує, наскільки його праці й досягнення є цікавими для наукової спільноти не тільки в Україні, а й за кордоном, адже йдеться про наукометричні бази Scopus і Web of Science.
Чи є конкретний стандарт хорошого результату?
Індекс цитованості — це число, яке демонструє, скільки разів процитовані праці науковця. До того ж, за замовчуванням, у наукометричних базах не береться до уваги, чи це цитування автором своїх попередніх робіт, чи це використання посилання у працях інших вчених. Хоча правильніше було б рахувати лише цитування у статтях інших. Наприклад, якщо h=5, то це означає, що є п’ять статей науковця, кожна з яких процитована мінімум п’ять разів. Відмінність між кількома працями може бути значною. Одні публікації можуть бути процитовані 50 чи 100 разів, а інша — лише декілька. Конкретної норми загалом немає. Індекс цитованості не є на 100% об’єктивним виміром внеску автора у науку, але наразі кращого немає. Хтось може мати індекс цитованості 20, а хтось — 10, але не факт, що вага вченого, який має менший індекс, у науковій спільноті є меншою, ніж того, що має більший індекс.
Як Ви вважаєте, від чого залежить те, що публікації одного й того ж науковця можуть бути процитовані по-різному: одна — декілька разів, а інша — сотні?
Дуже важливо розуміти, наскільки тематика праці є затребуваною у науковому суспільстві. Може бути хороша стаття, яка не цитуватиметься. Може бути інша, яка так само відповідає вимогам, певному рівню, але вона може бути трошки гіршою, — і її цитуватимуть. Так відбувається, бо ця праця потрапляє у коло наукових інтересів великої кількості науковців. Тому я й кажу, що цей показник може бути необ’єктивним. Сам індекс цитованості не вимірює все, що стосується наукових здобутків.
Хто може подавати статті у Scopus і Web of Science? Це можуть робити і доктори, і аспіранти?
Немає обмежень. Потрапляння у наукометричні бази даних залежить не від автора, а від публікації.
Як часто можна чи потрібно подавати наукові статті? Є вимоги до цього?
В університеті є стратегія та планування розвитку. Тому потрібно підтримувати на належному рівні його показники. Є плани загалом на університет, але це не щось фантастичне. Якщо у середньому наукова спільнота Львівської політехніки, яка складає понад 2000 викладачів і науковців, подаватиме одну статтю від одного науковця на рік (без урахування співавторства), і ця стаття потраплятиме у Scopus, то це чудово. За останніми даними, від Львівської політехніки у Scopus за ці пів року публікувалися 943 профілі (від одного профілю може бути декілька публікацій). У Web of Science профілів значно менше — до двох сотень.
Яка відмінність між цими базами? Чому у Web of Science публікуються менше?
Загалом Web of Science має жорсткіші вимоги щодо публікацій.
Чи змінюється тенденція? Чи зростає кількість публікацій, якщо порівнювати дані за різні роки?
Винятково за кількістю гнатися не варто. Важлива усе-таки якість. Наприклад, якщо порівняти публікацію у фаховому виданні, яке визнається нашою державою, Міністерством, і публікацію у виданні, яке індексується у Scopus, то, очевидно, вони є неспівмірними. Якщо праця потрапляє у Scopus, то її вага є більшою. Тому переважно краще опублікувати одну статтю у Scopus, ніж чотири чи п’ять у фахових виданнях.
А ще це залежить від ситуації. Є мета університету, а є мета конкретного науковця. Не завжди вони збігаються. Якщо науковець виходить на захист дисертації, то у нього є одна мета — покрити формальні вимоги. Тобто має бути певна кількість наукових статей, з них 1—2 у Scopus. А якщо науковець уже є доктором наук, якому не потрібно захищатися, то, очевидно, він ставить перед собою мету іншу: набрати вагу у науковому середовищі, стати більш авторитетним. Авторитетність здобувається з вагомими публікаціями. Тобто не завжди кількість відіграє роль. Можна одну статтю опублікувати й стати дуже авторитетним. Я завжди жартую, що якщо гнатися тільки за кількістю, то Альберт Айнштайн у нас дисертації не захистив би й нічого б не досяг. Насправді він не так багато публікував, але достатньо було його однієї праці, щоб стати відомим на весь світ.
Які вимоги до публікацій у Scopus і Web of Science?
Перша — англійська мова. Загалом Scopus не ставить вимог щодо публікації англійською мовою, це просто збільшить коло її читачів. Але англійська обов’язкова для анотації.
Друге — обсяг складає мінімум 10 аркушів А4. Їх потім переводять у інший формат з меншою кількістю сторінок і дрібним шрифтом. Окрім того, є певна структура, певний стиль написання, яких треба дотримуватися. Має бути вступна частина, огляд літератури, до того ж достатньо вагомий. Огляд 5-7 джерел не приймають. Мінімально треба проаналізувати 20-25 джерел. Так само є вимоги до самих джерел. Це не будь-які публікації в Інтернеті, а більшість з них також мають бути вагомими, опублікованими у наукометричних базах.
Якщо науковець працює у двох закладах і подає від них публікації, то як це позначається у Scopus?
Перша проблема, яка є у цій базі даних, — це те, що для одного науковця можуть бути створені декілька профілів. Іноді, особливо, якщо у когось є проблеми з написанням прізвища латинкою, трапляються нюанси. Бувають банальні помилки: коли зареєстрували публікацію, то було правильне прізвище, а під час публікації вже з іншою літерою, наприклад. Це стандартна ситуація, ми постійно з цим стикаємося і закликаємо наших науковців переглядати й перевіряти свої профілі. Якщо їх є декілька, то треба робити запит у Scopus про об’єднання.
Афіляція визначається самою публікацією. Тобто у кожній публікації, яка реєструється, навпроти кожного автора вказано, до якої установи він належить. Відповідно, як науковець напише, так і буде. Також можуть виникати нюанси, коли на етапі реєстрації у Scopus афіляція може бути недобре прописана. Якщо виникають якісь помилки, то це все легко вирішити з допомогою запитів до Scopus. У будь-якому разі позначення закладу залежить від автора праці. Ми, звичайно, зацікавлені, щоб усі автори, які працюють у Львівській політехніці, вказували її афіляцію. Це прямо впливає на кількість публікацій, пов’язаних з нашим університетом.