Студенти Інституту економіки і менеджменту (групи МЕ-101 та АМ-11), Інституту поліграфії та медійних технологій (група ГР-14) разом із доцентом катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Володимиром Дяківим відвідали Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Музей є першим в Україні меморіальним простором, створеним у колишній в’язниці, де в різні періоди ХХ століття діяли каральні органи трьох окупаційних режимів – польського, німецького та радянського. Саме тут відбувалися трагічні події, пов’язані з переслідуванням борців за незалежність України.
Експозиція музею представлена унікальними матеріалами, які висвітлюють героїчні й водночас болісні сторінки історії українського народу та його національно-визвольної боротьби у ХХ столітті.
Для студентів відвідини «Тюрми на Лонцького» стали глибоким емоційним і пізнавальним досвідом. Ця зустріч із минулим набула особливого значення в умовах сучасних воєнних випробувань, коли пам’ять про жертовність і мужність українців набуває нового змісту.
Екскурсію провела працівниця музею Христина Забуранна, яка допомогла учасникам відчути атмосферу історичного місця та осмислити його символічне значення. Про глибокі враження від побаченого свідчать відгуки студентів, що поділилися своїми роздумами після відвідин музею.
Єкатерина Дешко (група МЕ-101): «Відвідування музею «Тюрма на Лонцького» справило на мене дуже сильне враження. Це місце, де минуле оживає й нагадує, наскільки трагічною була історія нашого народу. Одразу при вході в цю будівлю мене охопило відчуття тривоги й суму: я торкалася стін, яких колись торкалися в’язні. Багато з них більше ніколи не вийшли звідси живими. Це змусило мене задуматися про ціну свободи і про біль, який довелося пережити людям у ті часи. Найбільше мене вразило одне з фото часів Другої світової війни, яке зробили німці після захоплення Західної України. На ньому були закатовані політичні в’язні – жертви радянської влади. Це фото змусило мене згадати кадри зі сучасної історії – зокрема з Бучі, де після звільнення українські воїни зафіксували жахливі злочини окупантів. Там була братська могила, у якій поховали людей, убитих під час окупації. Цей паралельний образ страшний і водночас болісно знайомий: виходить, що історія повторюється, тільки в інших обставинах. Мені було важко дивитися на старі світлини й усвідомлювати, що страждання і несправедливість не залишилися лише в минулому. Безумовно, такі музеї надзвичайно важливі – вони нагадують нам про ціну людського життя і про те, що ми повинні пам’ятати й берегти правду, аби подібні трагедії більше ніколи не повторилися».
Соломія-Марія Жук (група МЕ-101): «Музей «Тюрма на Лонцького» – колишня тюрма у Львові, яку використовували як політичну вʼязницю польська, радянська та нацистська влади. Це не просто ще одна стара будівля із своєю історією у нашому місті. Це – місце, де з першого кроку відчувається страждання і біль. Якби стіни могли говорити – вони б кричали від розпачу. Для тих людей, які сюди потрапляли, ця будівля ставала «пеклом на землі». Камери, архіви, особисті речі – це збережені сліди минулого, нагадування не тільки про те, як легко втратити свободу, але і про гідність, людяність і незламність. Цей музей – це простір памʼяті і правди, нагадування про те, що несе зі собою окупація. Це трагічна сторінка нашої історії, яку нам ще наразі не вдалося перегорнути до кінця. Раджу кожному відвідати це місце, воно нікого не залишить байдужим. Попри свою трагічність, воно спонукає до дії і рішучості, які нам зараз дуже потрібні».
Христина Кіт (група МЕ-101): «Музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» справляє надзвичайно сильне враження. Атмосфера важка, але справжня: збережені камери, слідчі кабінети, документи й фотографії репресованих змушують відчути біль і мужність тих, хто пережив ці стіни. Особливо запам’яталася екскурсовод, яка з великою повагою та емоційністю передала історію цього місця. Її розповідь допомогла глибше зрозуміти події, відчути трагедію та значення пам’яті про жертв репресій. Найсильніше враження залишає історія масових розстрілів 1941 року. Це простір, який змушує замислитися над цінністю життя, свободи й правди. Відвідати музей варто кожному, хто хоче по-справжньому відчути українську історію».
Софія Курчик (група МЕ-101): «Нещодавно я відвідала музей «Тюрма на Лонцького», який справив на мене дуже сильне враження. Це місце з трагічною і болючою історією, де панує атмосфера страждання та боротьби українського народу. Експозиції музею показують жорстокі реалії минулого – камери, документи, особисті речі в’язнів. Особливо вражає атмосфера – тиша, холод і важкість у повітрі змушують задуматися про ціну свободи. Цей музей нагадує, наскільки важливо пам’ятати історію, щоб подібне ніколи не повторилося. Після відвідування було відчуття суму, але й гордості за тих, хто вистояв, за наш народ».
Яна Панюс (група МЕ-101): «Тюрма на Лонцького» у Львові – це меморіальний музей жертв окупаційних режимів, розташований у колишньому слідчому ізоляторі, де відбувалися допити, катування та масові розстріли у XX столітті. Передусім хочу відзначити тут сильну атмосферу, автентичні інтер’єри камер та коридорів, безкоштовний вхід і важливу історичну місію музею. Це справді одне із найсильніших місць пам’яті у Львові, де історія тоталітарних режимів подається через збережену автентичність простору».
Евеліна Яндола (група МЕ-101): «Відвідування Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» стало для мене глибоким і незабутнім досвідом. Це місце, де історія оживає не через дати й документи, а через біль, тишу й пам’ять, що пронизує кожен метр приміщення. Тут, серед старих стін і вузьких коридорів, відчуваєш справжню вагу минулого – часів, коли людські життя ламалися через тоталітарні режими. Музей розповідає про трагічні події, що відбувалися тут у різні періоди – за часів польської влади, радянських репресій, німецької окупації. Експозиції побудовані так, щоб передати не лише історичні факти, а й людські долі. Особливо вражають збережені камери, у яких колись утримували політв’язнів, кімнати для допитів, свідчення очевидців та архівні фотографії. Усе це створює атмосферу, що водночас лякає й змушує задуматися. Екскурсія залишила по собі глибоке емоційне враження. Слухаючи розповіді про людей, які пройшли через це місце, розумієш, наскільки важливо зберігати історичну пам’ять і передавати її наступним поколінням. «Тюрма на Лонцького» – це не просто музей, це символ боротьби за свободу, гідність і правду. Відвідавши цей меморіал, я відчула вдячність тим, хто вистояв у нелюдських умовах, і сум за тими, хто не повернувся. Це місце вчить цінувати свободу, людяність і право на життя».
Щиро вдячні екскурсоводові Христині Забуранній за цікаву, емоційно насичену екскурсію та за те, що допомогла студентам побачити історію не лише очима свідків, а й серцем.









