З огляду на численні програми академічної мобільності у межах Львівської політехніки можна впевнено сказати, що нашим студентам надзвичайно поталанило. Програми дуже різноманітні — від короткострокових до довготривалих, орієнтовані на різні країни Європи, академічні союзи та не тільки.
Однією з таких є програма EPICUR European University. Це європейське партнерство, що об’єднує низку країн, як-от Данія, Польща, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Франція та Греція. Програма функціонує як частина Erasmus+, зокрема за його фінансування.
Ми мали змогу дізнатися про EPICUR з перших уст і зрозуміти, що це таке. Про це нам розповіла студентка кафедри міжнародної інформації Львівської політехніки Софія Кір’язова.
— Софіє, розкажіть, будь ласка, про ваш досвід участі у програмі EPICUR.
— Мене запросили до Польщі для участі в чотириденній поїздці до польського університету імені Адама Міцкевича за програмою EPICUR, де я брала участь у міжнародній весняній школі. Програма також є частиною Erasmus+, що слугує центром для різних програм, серед яких і EPICUR.
— Чи вдалося вам набути вигідні для себе контакти за час перебування у польському університеті?
— Так, я взяла контакти у студентів університету, а також у проректора з міжнародних зв’язків і викладачів. Щодо подальшої співпраці — можливо, EPICUR має не лише весняну школу, а й літню, зимову та осінню. Якщо мені нададуть ще одне запрошення взяти участь у такій невеличкій ініціативі, я цим скористаюся.
— Програма, у якій ви брали участь, справді недовга. Що передбачала ця поїздка?
— Темою нашої роботи були «Вільне мистецтво та наука». Спершу ми прослухали вступну лекцію, на якій нам розповіли, як функціонує інститут, у якому ми мали можливість «повчитися» ті чотири дні. Його особливістю є надання студентам свободи у виборі будь-яких навчальних дисциплін, незалежно від обраної професії. У цьому полягає відмінність від наших університетів, де здебільшого можна вивчати лише предмети обраної спеціальності. Відповідно, лекції були на різні теми. Наприклад, викладач фізики розповідав про різноманітні фізичні явища, викладач історії — про минуле Польщі, а географ — про місто Познань, де ми й перебували.
Після всіх лекцій студенти обирали тему для дослідження, яке мали представити у форматі презентації. Нам, українцям, запропонували вже готову тему, оскільки про потребу її демонстрації ми дізналися за добу до захисту. Теми були дуже різноманітні. Мені найбільше запам’яталося про тканину, джинси та їхній вплив на Європу, а також про християнство на прикладі фільмів. Наша ж тема стосувалася порівняння Буковелю й Закопаного. Це було невипадково, адже у межах програми нас возили на екскурсію на цей відомий польський гірськолижний курорт.
— Ви влилися в уже розпочатий навчальний процес чи це були окремо виділені дні саме для вас?
— Ми приєдналися до вже розпочатого навчання. Була наша група українців і близько двадцяти студентів університету імені Адама Міцкевича, і ми разом ходили на лекції. Усі, звісно, були попереджені про наш приїзд.
— Якими були ваші стосунки з польськими студентами?
— Спілкування з місцевими студентами дало мені багато досвіду, особливо завдяки тому, що я добре розуміла англійську мову. Спілкуватися з ними було дуже цікаво й легко.
— Що було найприємнішим відкриттям під час програми — люди, місто чи саме навчання?
— Для мене найприємнішим було англомовне середовище. Я дуже добре знаю англійську, але не практикую її так активно в Україні. Під час поїздки я мала можливість це виправити. Спілкування, нові знайомства — усе це було дуже круто. Там було багато іноземних студентів: азербайджанці, таджикистанці, а поляків можна було порахувати на пальцях. Найцікавіше було спілкуватися зі студентами. Це новий досвід, обмін інформацією. Програма передбачала не лише тренінги, а й похід у гори. Тобто 50 % — це було навчання, а інші 50 % — відпочинок і скандинавська ходьба. Усі поїздки покривав університет.
— Що ви порадите тим, хто тільки планує брати участь у таких програмах?
— Загалом кажучи, я дізналася про програму через наш університет. Мені надіслав запрошення завідувач. Я заповнила форму, і буквально за чотири дні до поїздки мені подзвонили з Центру міжнародної освіти. Вони поставили кілька запитань англійською, зокрема, чому саме я маю поїхати до польського університету. Очевидно, я пройшла відбір, оскільки отримала офіційний лист-запрошення від польської сторони. Насправді, щоб потрапити на проєкт EPICUR, не потрібно проходити конкурси, на відміну від Erasmus, тому це вже легше. Крім того, перевагою буде короткий період участі у проєкті. Я, наприклад, працюю, тому мені важко зараз кудись надовго поїхати. А так це дуже зручно, адже швидко повертаєшся, не пропускаєш навчання у своєму університеті й, знову ж таки, набуваєш нового досвіду. Я б дуже рекомендувала поїхати туди.
