Зі Златою Рикавець ми зустрілися після захисту її магістерської дипломної. Вона була єдиною дівчиною у групі прикладних матеріалознавців. А ще – після навчання у французькому університеті за програмою «Еразмус+» їй відкрилися перспективи за кордоном. Однак дівчина вирішила залишитися в Україні.
На стажуванні у м. Лілль Злата впродовж семестру вивчала дисципліни своєї спеціальності. А по завершенні французький професор, який був супровайзером студентки, запропонував повернутися до них і продовжити дослідження. Таким чином Злата склала сесію у Політехніці і знову вирушила до Лілля.
– Звісно, що там усе набагато краще – маю на увазі обладнання та якість освіти. Хоча українців у Франції поважають, мабуть, більше, ніж своїх, корінних французів, адже виокремлюють у нас інженерний талант і визнають, що їхнім студентам це зазвичай не притаманне, – ділиться враженнями співрозмовниця.
Отож, вона успішно підготувала дипломне дослідження за темою проекту, який виконала у Франції, – про втомні характеристики TRIP-сталі (TRIP-сталі – це трохи по-закордонному звучить, зауважує, у нас кажуть ПНП-сталі, тобто йдеться про пластичність, наведену перетворенням). Цю сталь використовують для виготовлення деталей автомобіля підвищеної надійності, важливих у безпеці водія і пасажирів – тобто коли стається аварія, то каркас машини з такої сталі майже не зминається, збільшуючи аспект безпеки пасажира. До того ж, застосування ПНП-сталі знижує масу автівки, що дозволяє зменшити і витрати пального, і кількість викидів вуглекислого газу в атмосферу.
Нетиповий як для дівчини фах свого часу обрала Злата. Тому не дивно, що всі роки вчилася у хлопчачій групі. Коли вступала, мама дуже переживала через це. Та почувши, що у групі буде ще одна дівчина, погодилася відпустити доньку на прикладне матеріалознавство. Але цій дівчині через рік стало нецікаво і вона подалася на іншу спеціальність. А в Злати з’явилася нагода переконатися, що з хлопцями простіше, порівнюючи свої враження з відгуками коліжанок-філологинь, у яких переважали дівчачі групи, де кожен генерував свої ідеї і ніяк не міг втілити їх.
А почалося все зі шкільного захоплення хімією. Дівчина згадує, з яким задоволенням тоді виконувала домашні завдання. У старших класах вступила до гімназії. Спершу обрала фізико-математичний профіль, а згодом – хіміко-біологічний:
– Коли вирішувала, куди вступати після школи, керувалася тим, що для мене навчання має бути цікаве. Тобто щоб не просто пересидіти пару, а отримувати від неї задоволення, бо, як казав Конфуцій, коли любиш те, що робиш, то не працюєш жодного дня.
Отож, абітурієнткою спілкувалася з працівниками приймальної комісії, уважно вислуховувала, що можна здобути на тій чи іншій спеціальності. Однак після розмови зі завідувачкою кафедри ПМОМ Зоєю Дурягіною вже впевнено знала, що вступатиме на прикладне матеріалознавство:
– Мене захопило, що вивчатиму метали, попри те, що фізику не дуже любила. А на другому курсі зустріла дуже хорошого викладача Віталія Ромаку, який для мене стер межу між фізикою і хімією. Віталій Володимирович викладав кристалографію. І згодом став керівником моєї бакалаврської.
Під час навчання була надзвичайно сумлінною студенткою. Тепер дівчині видається, що іноді десь можна було і легше до цього поставитися, але, з другого боку, важка праця пішла на користь. Без неї не мала би тих знань, які здобула. Златі пропонували вступати до аспірантури університету м. Лілль, стати їхньою PhD-студенткою. Але вона вважає, що якщо народилася в Україні, то треба себе реалізовувати тут, адже де б ти не був, а вдома завжди краще. Під час навчання зумисне не шукала роботу, бо хотіла повноцінно вчитися (підробіток на канікулах не враховує). Але кілька місяців тому, коли залишалося лише структурувати дипломну, Злата працевлаштувалася у компанії, що спеціалізується на літакобудуванні. Складає технологічні плани, а невдовзі, сподівається, працюватиме в команді, що затверджуватиме матеріали для деталей.
Дівчина, яка знається на металах, живе не лише ними. Любить активний відпочинок: походи в гори, прогулянки на велосипеді, лижах, верхову їзду. А ще – танці, і не лише суто для себе, адже періодично організовує зацікавленим майстер-класи. Зізнається, що для неї нічогонероблення – найвиснажливіша праця.
– Під час поїздок за кордон мені доводилося спілкуватися з багатьма жінками, які, попри всі сприятливі чинники у їхній країні, яких у нас, на жаль, нема, не зуміли себе зреалізувати. Що ж, виявляється, комфортні умови теж можуть бути мінусом. Тому можливо, це трохи феміністичний погляд, але я маю мету – реалізувати себе як жінка. Не можна покладатися лише на чоловіче плече, надіятися на батьків, а треба завжди бути впевненим у собі. В Україні можна це здійснити. Хочу, щоб молодь розуміла і бачила таку перспективу, – каже на завершення.