Олександр і Софія Кондрашови – українські фахівці, які знайшли роботу у високотехнологічних фірмах Німеччини. Кореспондент DW зустрівся з молодою сімейною парою в Берліні.
Познайомилися Олександр і Софія на роботі. Обоє були співробітниками львівської філії – однієї з чотирьох лише в Україні – великої американської фірми GlobalLogic, що надає по всьому світу послуги програмістів компаніям, які не мають власних IT-відділів.
Софія працювала у відділі кадрів рекрутером, «мисливцем за головами». «Моя робота полягала в тому, щоб знайти людей, які роботу не шукають, – розповіла вона кореспонденту DW. – Адже хороші програмісти потрібні всім, тому зараз по всьому світу йде справжня війна за таланти».
Олександр, випускник кафедри систем автоматизованого проектування Національного університету «Львівська політехніка», – один із таких талантів. На GlobalLogic він почав працювати з 2008 року – з того моменту, як каліфорнійці відкрили свою філію у Львові.
Ідея знайти роботу в іншій країні у Кондрашових з’явилася давно. І не тому, що грошей бракувало. Платили каліфорнійці добре. Але Олександру і Софії хотілося подивитися світ, спробувати пожити в іншій країні, а головне – попрацювати, як каже Олександр, у «продуктової» компанії, яка не займається аутсорсингом, не дає замовлення іншим підприємствам для розв’язання тих чи інших IT-завдань, а сама розробляє програмне забезпечення.
Знайомий Олександра, який виїхав на роботу до Німеччини, розповів йому: берлінська фірма Here Technologies, що розробляє карти і програмне забезпечення для навігаційних систем, якраз потребує таких фахівцях, як він. Коротке листування електронною поштою, сніданок з представником фірми, який опинився у Львові, і вже в липні 2016 року Олександр приїхав на два дні до Берліна на співбесіди.
У перший день таких співбесід було п’ять і ще одна вже перед відльотом назад. Підбір персоналу на німецьких фірмах, за словами Олександра, це – окрема тема, ціла епопея. З кандидатом на вакансію розмовляє його майбутній безпосередній керівник, керівник керівника, хтось із співробітників, які виконують на фірмі аналогічну роботу, інтерв’ю у відділі кадрів.
А ось папери, документи, копії диплома і його переклад майбутнього німецького роботодавця не цікавлять. Все це потрібно тільки для німецької робочої візи, а згодом – уже в Німеччині, щоб отримати Blue Card, яка дає її власнику певні переваги в порівнянні з іншими трудовими мігрантами.
Жодних проблем з отриманням візи, а згодом і Blue Card, у Олександра не виникло. На спеціальному сайті є список всіх українських університетів і кафедр, дипломи яких визнаються в Німеччині один до одного. Є там і кафедра систем автоматизованого проектування Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки, яку він закінчував.
А от Софія, хоч і має дві вищі освіти – економічну та викладача англійської мови, але на Blue Card претендувати не може. До Берліна вона приїхала з Олександром на правах дружини. Але перша ж німецька фірма, в яку вона відправила своє резюме, влаштувавши чотирирічного сина в дитячий садок, з радістю взяла її на роботу. Тепер Софія «полює за головами» для Zalando – найбільшого в Німеччині онлайн-ритейлера верхнього одягу, взуття та аксесуарів.