Зрозуміло, що війна торкнулася всіх українців, зокрема й студентів Львівської політехніки. Багато хто з них втратив технічні можливості для навчання в дистанційному форматі, а більшість вичерпала психологічні ресурси, щоб виконувати всі завдання, передбачені навчальним планом. Хвилювання й моніторинг ситуації в нашій країні стали тим, із чим ми всі прокидаємося зранку і засинаємо пізно ввечері.
Ми опитали кількох студентів і попросили відповісти на такі запитання: з якими труднощами в навчанні з початком повномасштабного вторгнення вам довелося зіткнутися? Як ви їх долаєте? І що можете порадити іншим студентам у такий важкий час?
Надія Попович, студентка другого курсу кафедри фінансів Інституту економіки і менеджменту:
— Після 24 лютого не тільки у плані навчання, а й загалом я зіткнулася з браком фізичних та емоційних сил. Перші три-чотири тижні постійно спала, по чотирнадцять-шістнадцять годин на день, а відтак не мала жодної наснаги до навчання. Перерва в навчальному процесі, яку запровадив університет, виявилася дуже доречною, бо навряд чи я подужала б хоч якийсь відсоток інформації, яку треба було засвоїти. Втім зібратися із силами в перші дні після відновлення навчання в умовах війни було ще важче. Проте в певний момент, на тлі того, що енергії в мене не вистачало навіть на волонтерство, я все ж вирішила зосередитися на тому, що мені вдається найкраще, – на навчанні та своїх обов’язках. Усе це було моїм виявом мотивації: найбільше, на що я тоді була спроможна, це донатити на ЗСУ, а оскільки моїм основним доходом є стипендія, то я й вирішила, що старанне навчання буде моїм, нехай і мізерним, внеском у майбутню перемогу.
В умовах війни й постійного напруження надзвичайно важко зосередитися і не втрачати емоційної концентрації, а тому моя найперша порада – не відкладати справ на потім. Щойно відчуваєш бодай трохи сили, щоб працювати, – вчи стільки, скільки можеш. За ці три місяці я навчилася ефективніше структурувати свій час, і це допомогло працювати на випередження. Усім, хто взагалі має можливість навчатися в цей непростий час, раджу докладати максимум зусиль, адже війна не триватиме вічно, а після перемоги наша держава потребуватиме професіоналів. Проте хочу наголосити: звертайте увагу на свій ментальний ресурс і не намагайтеся переламати себе, коли сили на нулі, бо так ви тільки нашкодите собі та власній мотивації.
Також хотіла б зауважити, що війна сильно вплинула на рівень тривожності. Тож важливо знайти для себе відвертальний фактор – для мене ним стали музика і книжки. Кілька улюблених треків і навушники завжди допомагають мені заспокоїтися та зосередитися на роботі. Проте я вирішила й дозволяти собі відпочивати, а відпочинком стала література – щойно випадає вільна хвилинка, я читаю книжки, які давно хотіла придбати. Війна розвинула в мені і ще один стимул: я не знаю, чи завтра прокинуся, тож саме час відкривати нове і вчити те, на що досі бракувало часу. І, нарешті, варто більше працювати в команді. Спілкування з друзями й одногрупниками часто допомагає мені заспокоїтися і зрозуміти, що війна надламала не тільки мою мотивацію до навчання. Виконання спільних із друзями навчальних проєктів завжди допомагає не лише краще засвоїти матеріал, а й налагодити емоційний зв’язок, якого війна і відстань нас ледве не позбавила.
Василина Пилипів, студентка четвертого курсу кафедри містобудування Інституту архітектури та дизайну:
— Насамперед важко було сприймати й усвідомлювати ситуацію, яка склалась, а повернутися до навчання і працювати на повну силу взагалі здавалося чимось нереальним. Було нелегко, адже нам треба було й далі виконувати всі завдання, навіть незважаючи на свій моральний стан. До того ж багато хто зі студентів переїхав кудись чи виїхав за кордон через війну, не мав змоги виходити на зв’язок…
Щодо мене, то я просто намагалася хоч трішки працювати, на тлі постійного стресу сильно не навантажувала себе навчанням. І всім студентам рекомендую прислухатися до свого організму. Не «заганяти», а дбати про себе, адже лише в нормальному психологічному стані ви зможете бути максимально дієздатними і продуктивними.
Іванна Біляк, студентка другого курсу кафедри педагогіки та інноваційної освіти Інституту права, психології та інноваційної освіти:
— На початку війни було дуже важко сконцентруватися – лише переглядала новини, як і більшість людей. Часом здавалося, що я вся була в тих новинах. Не вдавалося зосередитися, про навчання взагалі не згадувала, в голові роїлися думки про інше. Я сідала за комп’ютер і не могла нічого зробити, бо думала тільки про одне – війну. Телевізор працював цілодобово, телефона з рук не випускала. Навчання взагалі не лізло в голову. Коли нам, студентам, дали вимушені канікули, я стала волонтерити. Але й далі постійно стежила за всім. Новини, новини… Вся та інформація полонила розум. Потім, коли оголосили про відновлення навчання, промайнула думка: «В нас війна! Яке навчання може бути?» Звісно, тепер уже легше, я якось пристосувалася. Стала трішки менше переглядати новини. Так, за війну не можна забувати, але я дозую інформацію, як наслідок – менше хвилююся. З першими сиренами в мене навіть з’являвся істеричний сміх. Знаю, що хтось плакав, хтось кричав. Тепер я навчилася себе контролювати, проте це було дуже важко.
Щодо порад, то зі свого досвіду скажу, що треба менше читати інформації. Коли я весь час думала про війну, це на мене погано впливало, я не могла зосередитися на навчанні. Вважаю, що кожен працює на своєму фронті. Одна моя викладачка казала: «Хочеш загубити державу – почни з освіти». На мою думку, це правильно, тому що все йде з освіти. Нам, молодим людям, належить розвивати країну, а щоб її розвивати, треба бути розумними, а отже, не забувати про навчання. Наш фронт – це навчання, бо ми маємо ставати кращими, розумнішими і згодом відбудовувати нашу країну, застосовуючи свої знання. Навіть більше, деякі студенти вже заробляють своїм розумом й пересилають кошти нашим воїнам. Тому вчімося, працюймо, волонтермо! Ми пройдемо цей період, і, сподіваюся, все буде добре!