Тепер відвідувачі Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки знають про причини перейменування вулиць – про це на лекції їм розповів історик Андрій Гречило. Науковець докладно ознайомив слухачів із поняттям «топоніміка» і розповів про те, як у Львові боролися з радянським спадком на початку 90-х років минулого століття.
Процес зміни назв вулиць Львова одержав сьогодні друге дихання, хоча, звісно, розпочалося все відразу після здобуття незалежності – тоді над цим узялися активно працювати, щоб позбутися радянського минулого, яке було силоміць нам нав’язане. Науковий інтерес становить також тема історичної спадщини, яка закладена в топоніміці вулиць Львова, тому в останньому числі часопису «Наша спадщина» це питання розглянули аж двоє науковців.
«Ми вмістили в цьому числі дві статті, які присвячені зміні назв вулиць, їх дерусифікації, декомунізації, адже ми повинні позбутися того минулого, яке дістали у спадок від Радянського Союзу і з яким ніяк не можемо розпрощатися. Недавно я переглянув результати засідання комісії Міністерства культури, яке розробило рекомендації щодо перейменування вулиць – у деяких моментах вони дивні. Наприклад, рекомендують законсервувати певні вулиці й вичекати, добре зважити їх перейменування, брати до уваги чинне законодавство. На жаль, сфера топоніміки, зміни назв вулиць, охорони культурної спадщини в Україні й досі не має конкретної чіткої політики, на відміну від наших сусідів, які давним-давно її мають і цим користуються», – розповідає головний редактор часопису Андрій Левик.
Автором однієї зі згаданих статей є відомий історик Андрій Гречило, який і розповів відвідувачам бібліотеки про особливості топоніміки львівських вулиць. У минулому Львів – місто мультикультурне, яке потрапляло під вплив кількох великих імперій, що не могло не відобразитися й на назвах вулиць. Це «замкнене коло» розірвало здобуття незалежності, і 1990 року міська рада Львова почала позбуватися небажаного спадку.
«Упродовж п’яти років на початку нашої незалежності у Львові перейменовано понад 500 вулиць із 1300 наявних – величезна маса радянських назв пішла на перейменування, і це був крок уперед. Й ось на тридцятому році нашого існування Верховна Рада ухвалила «декомунізаційні закони». У нас ці заходи здійснено ще на початку 90-х років минулого століття. Не йшло все так просто – це був 1990 рік, і в Конституції залишалася стаття про керівну роль комуністичної партії, а тому в чинному законодавстві була можливість вищих рад скасувати рішення нижчих рад, тож доводилося діяти дуже обережно. Перша ухвала, за яку вдалося результативно проголосувати, була в рамках відновлення історичних назв. Відновлено лише близько 200 історичних назв у першому ешелоні», – каже історик.
Тепер це питання набуває актуальності знову через вторгнення Росії, і ті вулиці, які названо на честь російських діячів культури, вирішено «забрати» з мапи Львова як маркери чужої культури. Щоправда, топоніміка – унікальна наука, де немає чітких рамок чи уніфікованих стандартів, саме тому під час обговорення таких питань виникає чимало суперечок.
«У Львові 1300 вулиць, і на цьому все – місто немає куди розвиватися, навколо вже є інші населені пункти, які хоча й входять до Львівської ОТГ, але мають власну систему вуличних найменувань. Вулиці найменовуються передовсім для того, щоб у місті можна було орієнтуватися: потрапити з точки А в точку Б. За допомогою найменувань вулиць із чіткою прив’язкою влада має на меті налагодити таку орієнтацію, щоб людям було легше. Підхід до цього питання може бути різний, якщо вам хтось каже, що є єдині рекомендації, це неправильно – кожний населений пункт «як уміє, так танцює», – наголошує пан Андрій.
Сьогодні Львівська міська рада ухвалила рішення про перейменування перших семи вулиць, назви яких пов’язані з Росією, з культурою окупанта. І навіть тут ми бачимо індивідуальний підхід до кожного випадку – десь відновили історичну назву, якусь вулицю назвали на честь сучасних героїв та діячів, певні назви пропонували жителі міста. Такий підхід максимально правильний, адже топоніміка міста має творитися так само органічно, як і формувалося саме місто.
«У Львові немає чіткої містобудівної структури – вона формувалася у процесі історії, відповідно до умов, які диктували рельєф, водні артерії. Історичний центр, розростаючись, поглинав навколишні села з їх власною структурою. Група вулиць мала якесь єдине, логічне найменування, а окремі назви були близькі одна до одної. Такий «кущовий» метод використовували, щоб поліпшити людям орієнтацію в просторі», – зазначив топоніміст.
