Випускник Львівської політехніки Денис Вертелецький: «Вважаю своїм обов’язком робити за кордоном все, що можу»

Катерина Пашкевич, студентка другого курсу Науково-навчального інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, практикантка Центру комунікацій Львівської політехніки
Денис Вертелецький

Початок російсько-української війни поклав початок новій хвилі волонтерського руху. Цього разу – із нами весь світ, і зокрема волонтери, які надають нам допомогу як із найдальших куточків землі, так із країн-сусідок. Однією з найактивніших у цьому є Польща, яка з першого ж дня війни відгукнулася на потреби українців.

Випускник бакалаврату Львівської політехніки, спеціальності «міжнародні відносини», Денис Вертелецький також долучився до волонтерського руху. Він закінчив магістратуру в бельгійському університеті – Коледжі Європи, проте навчався у його варшавському відділенні. Живе у Варшаві й працює в компанії Google. Є членом Національної молодіжної ради України, куди був обраний у грудні 2021 року. Як член ради НМРУ паралельно є ментором проєкту EU4Youth Alumni Network і працює з молоддю в Україні, яка не має фінансових можливостей навчатись за кордоном або ж подорожувати.

– У чому полягає твоя основна волонтерська діяльність у час війни?

– Я за два з половиною тижні захостив уже дуже багато українців. Людям, які перетинають кордон, допомагаю у юридичних та побутових питаннях, паралельно зі студентами Коледжу Європи у Варшаві ми організовуємо фундацію для допомоги військовим на фронті. Тиждень тому мав нагоду й можливість відвідати Європейський саміт регіонів та міст і представити там Україну, й домовитись про надання гуманітарної допомоги, яку відправляють через Червоний Хрест, а також про поселення й працевлаштування біженців. Зараз, якщо вдасться відкрити громадську організацію, ми будемо збирати й відправляти допомогу військовим України. Наразі цього неможливо робити, бо потрібно мати всі ліцензії та дозволи, а це дуже довга бюрократична справа.

– Яке ставлення поляків до біженців? Чи є підтримка простого населення?

– Насправді поляки дуже відкриті, вони підтримують нас і готові віддати останнє. Авжеж, є поляки, які готові заробляти на українцях, але це дуже малий відсоток, можливо, відсотків 10 або ще менше. На жаль, є таке. Але це доволі швидко утискає поліція, місцева влада, державні органи загалом, і таких поляків стає менше й менше.

– Які в біженців найчастіше виникають питання – юридичні чи побутові?

– Найчастіше в біженців виникають побутові питання, бо з юридичними їм допомагають. Зазвичай не вистачає житла. Краків і Варшава – це два міста, які дуже переповнені. У Варшаві вже, мабуть, близько 250 тисяч переселенців, у Кракові – 180 або 200. Тож міста дуже перенаповнені і є проблема з житлом.

– Що потрібно біженцю мати зі собою для того, щоб почати життя в іншій країні?

– Для того, щоб почати життя в іншій країні, потрібно як мінімум мати документи й хоча б якісь кошти на перший період часу. Речі не є настільки важливими, бо якісні речі можна купити і навіть доволі дешево, тому їх треба брати мінімально.

– Як ти комунікуєш із біженцями? Як вони можуть тебе знайти?

– Біженці, які до мене звертаються, це переважно мої друзі, знайомі, колеги. Їх я приймаю в себе. Люди зі мною переважно зв’язуються особисто, таким чином я їм допомагаю або шукаю, хто б це міг зробити.

– Як виникла ідея допомагати в час війни? Чому ти вирішив узяти на себе таку відповідальність?

– По-перше, я волонтер із уже семилітнім досвідом. По-друге, мої батьки на фронті. Мої і мама, і тато захищають нас усіх, аби ми могли вільно пересуватись та спокійно спати. Тому я вважаю своїм обов’язком робити все, що можу, тут, за кордоном, якщо не можу зараз приїхати в Україну й бути на фронті з батьками, адже вони категорично проти цього.

– Яка приблизна кількість людей хоче долучитися до твоєї ініціативи з допомоги військовим? І хто вони за національністю?

– Люди, які долучаються до нашої ініціативи щодо допомоги цивільним і військовим у гарячих точках, – це все українці. Нам також зараз допомагають німці й поляки з оформленням документів та юридичними моментами, бо насправді це недешево. Кількість залучених увесь час змінюється. Людей, які постійно працюють, п’ятеро.

– На твою думку, чи може Польща надати Україні ще більшу підтримку і як саме?

– Польща – це перша країна, яка надала підтримку всім громадянам України. Бо Польща прийняла майже два мільйони, якщо не помиляюся, біженців і забезпечила їх усім, чим могла. Тому Польща зробила вже дуже багато для України, але вона не може всіх прийняти.

– На твою думку, чи могло би щось запобігти цій війні?

Якби Україну якомога швидше прийняли в НАТО, цього просто не сталося б, бо тоді Росія не напала б на неї.

Кожен може допомогти у цій війні. Для цього не обов’язково бути на передовій і, як виявляється, навіть не обов’язково перебувати в Україні. Головне – мати бажання допомогти й підтримати, а також широко відкривати серце й двері власної домівки для інших людей. Настав час, коли кожен має змогу зробити подвиг любові до власної країни, подолати пасивність і подати руку іншому. Саме завдяки цьому нарешті з’явиться така давно омріяна єдність, що приведе до перемоги.

Денис Вертелецький Денис Вертелецький