Гліб Щур – випускник кафедри системи штучного інтелекту Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки. Раніше хлопець працював розробником у R&D-відділі SoftServe. Але у 2021 році Гліб заснував власну компанію та став CSO у 21 рік. Розповідаємо, як йому це вдалося.
Відмовив першому роботодавцю
У старших класах Гліб зрозумів, що хоче бути айтішником, та обрав технічні напрями для навчання в університеті. В якийсь момент хлопець зацікавився тематикою штучного інтелекту. Саме в той час на базі Львівської політехніки відкривалася кафедра за цією спеціальністю.
«Але не забувайте: важливо розуміти, що вам потрібно вивчати, а не де саме», – зазначає Гліб.
На першому курсі він зібрав команду з інших студентів, щоб працювати над проєктом доповненої реальності. Якщо говорити спрощено, то людина мала наводити камерою смартфона на листок – і перед нею з’являлася сонячна система.
Гліб зізнається, що до І курсу практично не кодив. Однак, коли з ІІ семестру до університету почали приходити ментори з IT-компаній для відбору щодо працевлаштування, хлопець почав системніше ставитися до навчання.
«Ми з однокурсниками зробили застосунок музею Політехніки, який можна було «гортати», – каже Гліб.
Хлопцеві запропонували роботу в IT-компанії – і він… відмовився. Тому що вважав, що ще рано і потрібно багато чому навчитись. «Але в компанії вийшли на мого батька, і він запитав, чи не хочу я переглянути рішення». Так Гліб опинився в SoftServe.
Нейронка з передбаченням майбутнього
Айтішник почав працювати в R&D-відділі в 2015-му році. «Наприклад, є нейронка, яка, умовно, вміє передбачати майбутнє. Нам потрібно зрозуміти, як вона працює зсередини, що з нею робити і як це може використати клієнт», – пояснює свою роботу спеціаліст.
Гліб багато працював саме з нейронними мережами. Наприклад, займався вивченням розміщення об’єктів на зображенні, що, з іншого боку, можна використати в гейм-індустрії, здешевивши процес виробництва контенту.
«У нас був спеціальний костюм, який зчитував положення людського тіла. Ми створили до нього застосунок, що показував за допомогою костюма, як правильно займатися йогою. Телефон, наприклад, казав, куди яку ногу поставити», – згадує юнак.
З складного він відзначає поєднання навчання в університеті й роботи в компанії. Іноді, щоб все встигнути зробити, доводилося з 7 до 9 ранку працювати в R&D, а потім їхати на пари. Ні викладачі, ні роботодавець не робили поблажок. Проте згодом хлопець перейшов на систему дуальної освіти, коли робочі завдання переходили в бали в університеті.
Пропрацювавши майже 3 роки у компанії, айтішник вирішив, що варто рухатися далі, й заснував власну компанію, яка сьогодні успішно розвивається, незважаючи на війну.