Спадщина Національного університету «Львівська політехніка» є багатогранною та поліетнічною, що дозволяє говорити про неї як важливий осередок міжнародної освіти та науки у Східній Європі, який сягає своєю історією в «довге» XIX століття. Єврейська спільнота, яка від заснування Львова відігравала значущу роль в житті міста, зумовила появу та діяльність низки видатних постатей, наприклад таких як Бруно Шульц чи Маєр Балабан. До переліку таких персоналій належить Людвік Зільберштейн, який розпочав свою викладацьку і наукову кар’єру у Вищій технічній школі у Львові.
Людвік Лазар Зільберштейн (1872–1948) – професор фізики та математики єврейського походження, народився 15 травня 1872 р. у Варшаві, яка в той час входила до складу Російської імперії. Батько, Самуель Зільберштейн (Silberstein), був варшавським купцем, активним громадським діячем і журналістом єврейських часописів у Варшаві: «Був – людиною шляхетною і справжнім громадянином». Його мати – Естер (Емілія), з дому Штайнкальк (Steinkalk), була «глибоко релігійна і вихована згідно традиційного зразка минулих поколінь». Водночас, попри консервативне виховання, вона не тільки сприяла отриманню університетської освіти синам, але й своїм донькам.
Своє навчання Людвік розпочав у середній школі у Варшаві, після чого закінчив у 1889 р. VI-у гімназію Св. Яцька у Кракові. В 1889–1890 навчальному році він вступив на філософський відділ Ягелонського університету в Кракові. Тут серед інших занять він відвідував фізичну лабораторію, якою керував колишній професор Вищої технічної школи у Львові Август Вітковський, один із перших львівських «doctor honoris causa». Оскільки Людвік був підданим Російської імперії, то був зарахований як надзвичайний слухач, що також не передбачало отримання стипендії. Пізніше він продовжив навчання в університеті Гейдельбергу, а з 1891 р. навчався в університеті Фрідріха Вільгельма в Берліні (Німеччина).
5 липня 1894 р. Л. Зільберштейн склав іспит на ступінь доктора наук із фізики, який приймав Макс Планк. В тому ж 1894 р. в Берліні він захистив докторську дисертацію «Про механічне розуміння електромагнітних явищ в ізоляторах і напівпровідниках», а 22 листопада він отримав ступінь доктора з математичної фізики. В дисертації він розвинув ідеї лорда Кельвіна про світло та ефір з точки зору їхніх механічних властивостей. Рецензентами праці були: видатний фізик, засновник квантової фізики, Макс Планк та засновник берлінського Фізичного інституту – Герман фон Гельмгольц. Зокрема, останній у своїй рецензії на дисертацію Людвіка Зільберштейна зазначив: «Праця пана Зільберштейна демонструє ясне розуміння важких і абстрактних завдань та вміння математичного трактування. Пропоную охарактеризувати працю як sollertiae et ingenii laudabile» («майстерність і гідний похвали талант» (лат.)). Макс Планк додав: «Погоджуюся у всіх пунктах».
Після захисту дисертації Людвік Зільберштейн протягом 1895–1897 н. р. працював асистентом при кафедрі фізики у Вищій технічній школі у Львові, під керівництвом професора Казімєжа Олеарскі, який викладав загальну і технічну фізику та термодинаміку, а в 1896–1898 рр. був деканом Відділу технічної хімії. Також Людвік Зільберштейн допомагав К. Олеарскі у роботі фізичної лабораторії та музею фізики, які діяли при освітньому закладі. На жаль, цісарсько-королівське Намісництво у Львові не погодилося на постійну працю Людвіка Зільберштейна у Вищій технічній школі у Львові, на підставі того що він був іноземним підданим. Тому, в 1898 р. Л. Зільберштейн змушений повернутися до Варшави, де в 1898–1899 рр. працював в оптичній фірмі.
У 1899–1904 рр. викладав математичну фізику в Болонському університеті, пізніше, у 1904–1920 рр., працював як libero docente в університеті Ла Сапієнса (Італія). Хоча з 1913 р. він постійно проживав у Великій Британії, Л. Зільберштейн щороку приїжджав для читання курсу теоретичної фізики.
Людвік Зільберштейн був активним учасником розробки загальної і спеціальної теорії відносності. Був автором одного із перших підручників із теорії відносності англійською мовою, виданого у 1914 р. В 1911 р. запропонував кватерніонову форму теорії відносності. Окрім того, Л. Зільберштейн модифікував теорію Майкельсона – Морлі, яка остаточно нівелювала загальноприйняту в XIX ст. концепцію «ефірного вітру», як джерела електромагнітних хвиль і гравітації, хоча ще на початку 1920-х рр. працював у рамках цієї концепції, запропоновану Максом Планком ще у 1890-х рр.
Багато років активно займався популяризацією теорії відносності. Працюючи в цій царині критично підходив до багатьох положень, що в майбутньому привело до активної полеміки з Альбертом Ейнштейном. Під час британського періоду біографії вивчав зміщення перегелію Меркурія (найближчої точки орбіти планети щодо Сонця). Зокрема, на основі спеціальної теорії відносності описав закономірність явища. Саме ця проблематика стала початком дискусії Зільберштейна-Ейнштейна. У 1918 р. Л. Зільберштейн опублікував працю щодо модифікації загальної теорії відносності, в якій не було принципу еквівалентності сил гравітації та інерції, а також працю щодо вивчення однорідних тіл в теорії відносності, дійшовши висновку, що об’єкти можуть бути тільки у формі кулі. Виступ Л. Зільберштейна 6 листопада 1919 р., на засіданні британського Королівського товариства і Королівського астрономічного товариства, зробив його всесвітньовідомим у наукових колах. Під час виступу він вів публічну дискусію із Альбертом Ейнштейном щодо заломлення світла на краях сонячного диску під час затемнення, згідно положень теорії відносності.
У 1920 р. він уклав контракт з Істман Кодак Компані та переїхав до США, як науковий дослідник у галузі фізики. У 1920-х рр. викладав теорію відносності в університетах Чикаго, Торонто і Корнуолла. 13 серпня 1924 р. був гостем на «астрономічному ланчі» організованому Британською асоціацією в Торонто. В 1920 р. став членом Американського астрономічного товариства та Оптичного товариства Америки.
У 1930-х рр. Людвік Зільберштейн продовжив активну полеміку щодо теорії відносності з Альбертом Ейнштейном, за що отримав в історіографії прізвисько «Анти-Ейнштейн». Зокрема, Л. Зільберштейн вказував, що в загальній теорії відносності Альберта Ейнштейна у поясненні руху двох тіл відсутні «гравітаційні заряди», тобто не можна відокремлено інтерпретувати поля і розміщення «гравітаційних зарядів». Дискусія між Л. Зільберштейном і А. Ейнштейном, яка точилася в основному навколо особливостей руху Меркурія в гравітаційному полі Сонця, зумовила корективи в теорії А. Ейнштейна, які зберігають свою актуальність до сьогоднішнього дня.
Протягом 1924–1925 рр. Л. Зільберштейн також вів дискусії із астрофізиком Жоржем Леметром, автором теорії «Великого вибуху», щодо співвідношення відстані-променевої швидкості в стаціонарній моделі Всесвіту Віллема де Сіттера (концепція розширюваного Всесвіту). Як і у випадку з А. Ейнштейном, дискусії з Л. Зільберштейном послужили вдосконаленню досліджень Ж. Леметра, які сьогодні є основними в працях щодо темної енергії.
Попри різні наукові погляди вів активне листування з Альбертом Ейнштейном, в тому числі щодо антинацистської боротьби, оскільки Л. Зільберштейн був активним учасником критики нацизму та політики Адольфа Гітлера. Помер Людвік Зільберштейн 17 січня 1948 р. у Рочестері (штат Нью-Йорк, США).
Таким чином, біографія Людвіка Зільберштейна демонструє складну траєкторію становлення вченого, який зумів подолати етнічне стереотипи та своїм науковим доробком сягнув вершини наукового визнання. Попри те, що львівський період був невеликим епізодом в біографії науковця, він був початком його стрімкого злету, а персоналія повинна зайняти чільне місце серед видатних викладачів нашого університету.
(Кузьмин Р. Викладач Вищої технічної школи у Львові, який полемізував із Альбертом Ейнштейном: біографія Людвіка Зільберштейна // Спадщина університетів: історія, культура, постаті: Тези науково-практичної конференції, 20–21 травня 2021 року / упор. Ю. Курдина. – Львів, 2021. – С.49–53).