24 лютого 2022 року, через повномасштабне вторгнення Росії на нашу землю, життя українців розділилося на до і після. Ці реалії торкнулися й студентів Львівської політехніки. Страх, тривога заполонили душу кожного. Ми поспілкувалися зі спудеями про те, як воєнні реалії змінили їхнє життя.
― Як війна вплинула на ваш навчальний процес?
Лілія Поплавська, студентка другого курсу кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Інституту гуманітарних та соціальних наук, розповідає, що повномасштабне вторгнення доволі сильно позначилося на її навчанні.
― В умовах війни мені було дуже важко знайти сили та скерувати свої думки на навчання, адже під гул сирен, через стрес і тривожність, навчальний процес зовсім не ефективний, ― зауважує дівчина.
Дзвенислава Васильків, студентка третього курсу кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури та дизайну, також стверджує, що війна вагомо вплинула на освітній процес, адже всі думки заполонила загрозлива ситуація в країні.
― Я навчаюся на дизайнера, і мені завжди треба творити ескізи, натюрморти тощо. Ми насилу виконували завдання, які давали нам викладачі, бо натхнення не було зовсім. Власне, у багатьох українців нині розвинувся синдром відкладеного життя. Згодом я та моя родина прийняли серйозне рішення ― переїхати за кордон. І лише коли я виїхала за межі охопленої війною України, мій психологічний стан поліпшився і я змогла присвячувати вдосталь часу навчанню. Проте й там ми ні на хвилину не забували про ситуацію на Батьківщині. Підтримували донатами нашу армію, ходили на мітинги та молилися за наших воїнів, – каже студентка.
Ангеліна Хом’як, студентка другого курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти, у перші дні війни не могла думати ні про що, лише про страшні події в країні. Згодом, опанувавши себе, налаштувалася на те, що треба допомагати військовим усіма можливими способами, адже в єдності ― наша сила!
― Однак забувати про навчання не можна, ― наголошує Ангеліна. ― Студенти повинні працювати над своїми знаннями та докладати максимум зусиль, щоб згодом відродити нашу Батьківщину. Критично важливо, щоб в Україні було багато розумних і кваліфікованих фахівців.
Андріана Пинило, студентка другого курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти, не піддавалася емоціям, не втрачала холодного розуму і вірила у ЗСУ. Вона відвідувала всі пари та лекційні заняття, проте освітньому процесу перешкоджали сирени.
― Сирени переривали пари, і треба було ховатися від біди, бо, як кажуть викладачі, «безпека ― понад усе». Ми йшли до найближчого укриття і чекали якнайскорішого закінчення повітряної тривоги, щоб повернутися до навчання.
― Чи долучаєтеся до волонтерства? Якщо так, то як допомагаєте Збройним силам України?
― З перших днів повномасштабного вторгнення Росії на нашу землю я плела маскувальні сітки в Золочівському ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1, ― розповідає Лілія Поплавська. ― Зрозуміла для себе: якщо кожен українець допомагатиме нашій армії на своєму фронті, то ми обов’язково здобудемо перемогу. Отож перший вид допомоги ― фінансування нашого війська. І хоч мої донати були не надто великі, проте дуже часті. Також я купую товари в магазинах, де певний відсоток коштів від продажу переказують у благодійні фонди, як-от «Повернись живим», «Підтримка армії», Help Ukraine Center та інші. Вірю, що перемога зовсім скоро, адже українська нація ― незламна.
― У перші дні війни я довго думала, як якісно допомогти нашим хлопцям зі ЗСУ. І якось одного дня, посеред пари, мені спала надзвичайно розумна думка: треба допомагати тим, що найкраще вдається, ― згадує Дзвенислава Васильків. ― Я вирішила малювати патріотичні картини, а вторговані за них кошти пересилати благодійним фондам на підтримку нашої армії. На першій картині, яку я виклала на своєму благодійному аукціоні, власне, була зображена жінка, що уособлювала Україну, на червоному тлі, яке символізувало нашу непокору, із заплаканими очима, де сльози ― це символ жаху від ганебних дій російської армії. Зверху був напис: «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі». Стартова ціна становила 100 злотих. Під час аукціону найбільше ― 200 злотих ― заплатила українка, яка проживає у Варшаві. Я була неймовірно рада, що така сума піде на підтримку наших воїнів. Тож із задоволенням та натхненням стала малювати наступні картини.
― Чи вважаєте доцільними під час воєнних дій відпочинок на природі, відвідування кінотеатрів, театрів, кафе тощо?
На думку Андріани Пинило, ми повинні відпочивати, насолоджуватися життям і жити далі, але й пам’ятати, що війна триває, тому не варто викладати в соцмережі фото з веселощів та відпочинку. Дівчина каже:
― Відпочинок потрібен, але також треба не дозволяти людям забувати про складну ситуацію в країні, про війну.