Бувають зустрічі і люди, які ламають стереотипи, виводять власні формули життя і ними керуються. Співачка Брія Блессінг – інша, аніж можна собі уявити. В її житті головне місце має Бог і родина. І саме стосунки з ними визначають усю її діяльність.
Зустріч студентів зі співачкою організував третьокурсник ІГСН Денис Ветелецький. Понад годину політехніки мали нагоду спілкуватися з Брією Блессінг про все, що їх цікавило, а також розповідати про себе, свої захоплення, мрії.
Народилася Брія у США в штаті Техас. В Україні живе вже 25 років. Переїхала сюди разом із батьками в тринадцятирічному віці. Спершу чотири місяці родина жила в Луганську, а потім оселилися у Львові й мешкають тут досі. Вищу освіту здобувала теж в Америці, але після цього повернулася сюди.
Перше, що почуєте від цієї усміхненої дівчини – «я дуже люблю спілкуватися ближче… і відкрита до будь-яких запитань». І це не пусті слова. Годинна зустріч із Брією минає так непомітно, що кілька разів перевіряю чи справді стільки часу пройшло.
До пісенної кар’єри, нині вже відома й улюблена співачка, прийшла лише чотири роки тому. Раніше писала пісні, грала на гітарі, але лише в колі родини та друзів, у церкві.
– Свою першу пісню в стилі кантрі я написала 10–15 років тому. І після того почала рухатися в цьому напрямі. Раніше мене не цікавив цей стиль, думаю, що це – ностальгія, – розповіла співачка.
Після повернення в Україну Брія заснувала організацію, яка боролася проти торгівлі людьми. А від початку війни разом із волонтерами їздить на схід, щоб своїми піснями підтримувати наших воїнів.
– Дуже люблю їздити до військових на фронт. Їм бракує підтримки. Їду туди, де інші артисти бояться їхати. Звичайно, є невпевненість, адже ніколи не знаєш, що може статися. Не так давно ми були в одному селі, де нема мешканців. Військові живуть у хатинках і звідти й стріляють. Після того як ми з волонтерами виїхали, нам зателефонували і сказали, що де стояла наша машина, впала ракета. Та мені не страшно, бо знаю, що буде зі мною після смерті, знаю Бога, знаю, що Він мене спас. І без сумнівів, що відразу як тут закрию очі – відкрию там.
Брія каже, що вона нетипова авторка, бо пишучи пісні, завжди чекає натхнення. Хоча має й кілька творів, написаних на замовлення. Наприклад, пісня «Небо». Зазвичай творчий процес не дуже довгий. Та є одна пісня, яку писала дванадцять років і не тому, що бракувало натхнення, а тому, що не знаходила слів, щоб виразити, що хотіла сказати. Вона присвятила її своєму другові , який покінчив життя самогубством.
Першими нові пісні чує родина Брії. І якщо вони кажуть, що все добре, то можна рухатися далі. Хоча, додала, що її рідні досить поблажливі.
На переконання співачки, кожна людина – унікальна. І її покликання теж унікальне.
– Мені сумно, що стільки українців виїжджають з України. Та хто я така, щоб сказати, що це не є в Божому плані для них. Для багатьох мотивацією виїжджати кудись є пошук щастя. Вони вважають, що щастя у великому банківському рахунку. В нашій родині не так. Ми ніколи не були і не є багаті, але ми щасливі. Я не маю заощаджень та банківського рахунку. Але мені це й не потрібно. Я вже задоволена і щаслива, бо знаю, яке моє покликання, що мені потрібно зробити в житті.
Час від часу Брія їздить до Америки, відвідує своїх родичів у Техасі, а також і з виступами.
– Нині моїм часом найбільше керує моя родина. Після того, як я виступила на «Голосі країни», то тривалий час жодного разу не відмовлялася їхати кудись із виступами. Тоді я реально жила в потязі. Додому приїжджала, прала речі, знову пакувала і їхала. Та в одну мить зрозуміла, що треба керувати своїм часом по-іншому. Бо втратила стосунки з родиною. Ми рідко бачилися. А для мене мої рідні після Бога – найперші. Зараз погоджую свій час, свої плани із родиною. Та все ж розписую свої виступи на два місяці вперед.
Особливе ставлення у співачки й до Львова. Їй тут подобається дуже багато всього.
– Завжди подобалася архітектура, хоча тоді, як ми переїхали, місто було сіре. Ще не було такої культури кави і шоколаду. Але люди завжди дуже відкриті, прості. Можна було лише познайомитися і одразу запрошували додому, готували вечерю, давали всі фотоальбоми. Для нас це було незвично. Та це показувало, що люди відкривають для тебе своє життя. Ми провели скільки часу в гостях! Нині вже модна західна культура, до якої ми в Америці звикли: коли всі живуть окремо, всіх любимо, посміхаємося, але вітаємося здалеку. Та все одно тут особлива атмосфера. Скільки не йду центром міста, то щоразу можу побачити щось нове. Це щось магічне!
На завершення Брія Блессінг разом зі студентами заспівала дві пісні «Ми – Україна» і «Прекрасний Ти».
