Проблема житла для студентства була актуальною завжди. Гостро це питання стояло й перед українцями Галичини початку ХХ століття. Попри незаможність більшості українського населення, відсутність державної підтримки та чимало інших проблем свідомому українству все ж вдалося подбати про відповідні умови для проживання студентів.
Сто років тому, з огляду на значну вартість, освіта була доступна далеко не усім. Та оплата за навчання була лише частиною коштів потрібних студентові – не менш вартісним було харчування та проживання, особливо якщо йшлося про наймання окремої кімнати. Певним порятунком для студентів були гуртожитки. Однак для студентів-українців вони були майже недоступні: хоч при заснуванні таких закладів і передбачалося, що у них зможуть мешкати студенти не залежно від національності, проте фактично такі гуртожитки були зарезервовані для представників польської національності.
Усвідомлюючи складне фінансове становище студентства українська інтелігенція ще у кінці ХІХ ст. вирішила збудувати спеціальний гуртожиток, у якому могли б мешкати студенти під час навчання – «Академічний дім». Задум вдалося здійснити у 1904–1906 рр. Авторами проекту були: випускник Львівської політехніки та її ректор у 1916/1917 рр. Т. Обмінський і Ф. Левицький. Вагомий внесок у його будівництво зробили меценати з Надднiпрянщини: Є. Чикаленко пожертвував понад 63 000 корон, В. Симиренко – 8 610 кор., М. Аркас – 1 265 кор., М. Грушевський – 500 кор. Будинок звели на вул. Супінського, 21 (сучасна вул. Коцюбинського, 21) і тут мешкали українські студенти не лише Львівської політехніки, але й інших вищих навчальних закладів. Через цю будівлю пройшли сотні студентів, які у майбутньому стали видатними постатями. Зокрема у різний час тут жили М. Арсенич, С. Бандера, І. Боберський, Р. Волошин, М. Ковалисько, Є. Коновалець, І. Равлик, О. Сеник, Я. Стецько і багато інших.
Українство маючи обмежені можливості, все ж намагалося запевнити комфортні умови проживання для студентів. У 20–30-х роках ХХ ст. на площі перед будинком знаходився тенісний корт і клумби. На цокольному поверсі розташовувалася котельня і поруч – душові. Навпроти цих приміщень була їдальня, а біля неї крамниця з продуктами харчування та канцелярськими товарами. З їдальнею була з’єднана кухня, якою опікувалися члени «Союзу українок».
На першому поверсі окрім жилих приміщень студентів знаходилася кімната сторожа, який водночас дбав про прибирання приміщень, а також відчиняв двері для студентів, котрі поверталися до будинку після 21 год. Освітлення кімнат у Академічному домі вимикали о 22 год. На першому поверсі знаходився також великий зал зі столами і кріслами, де студенти могли готуватися до занять. Тут часто відбувалися лекції, дискусії, збори студентських організацій, зокрема гуртків техніків, літературні вечори, зібрання-протести проти дій радянської чи польської влади. Поруч із залом знаходилася адміністрація Академічного дому та приміщення канцелярії Товариства прихильників освіти.
На другому і третьому поверсі знаходилися тримісні і чотиримісні кімнати, а навпроти них – туалети. Кімнати були обладнані металевими ліжками, шафами, полицями, столами і кріслами. У коридорах знаходилися великі кошики для сміття. Прибирання кімнат було обов’язком їх мешканців. На четвертому поверсі знаходилися лише дві великі кімнати розраховані на вісім осіб кожна і призначені для проживання першокурсників. Мешканці Академічного дому у зв’язку із їхнім розташуванням жартома називали «Камчаткою» і «Зеленим клином». З останньою із них була пов’язана цікава «традиція» студентів – вивішування з її вікна ковбаси – муляжу виготовленого з паперу і пофарбованого у червоний колір. Цей сигнал використовували студенти як таємний знак, що у будинку все спокійно. Такі міри безпеки вони змушені були застосовувати з огляду на часті обшуки і арешти польською поліцією українського студентства, що зрештою завершилися закриттям Академічного дому у кінці 30-х років ХХ століття.
