У видавництві Львівської політехніки побачила світ монографія про видатного сценографа Євгена Лисика

Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки
презентація монографії про Є. Лисика

Багаторічний головний художник Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької лауреат Шевченківської премії Євген Микитович Лисик відійшов в інший світ 26 років тому. Пішов так рано – у віці лише 60 років... І за життя художника, і після його смерті про цю видатну постать було сказано і написано чимало. Його життя і творчість висвітлені у майже 300 статтях у газетних виданнях і спеціалізованих журналах, 20 книгах, енциклопедіях, збірниках, буклетах, альбомах, у кількох дисертаціях. І ось нарешті з’явилася перша монографія «Творчість Є.М. Лисика в часі, просторі, сценографії та архітектурі».

Це – колективна праця доктора архітектури, завідувача кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури Львівської політехніки професора Віктора Проскурякова, асистента кафедри дизайну та основ архітектури цього ж інституту Зоряни Климко та Заслуженого художника України з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Оксани Зінченко.

Автори у попередньому слові висловили щиру подяку вдові видатного сценографа, відомій театральній художниці О.К. Лисик-Зінченко, яка не тільки допомогла отримати й опрацювати унікальні матеріали, що зафіксували сценографічні об’єкти і простори, створені Євгеном Лисиком із власного архіву, а й плідно працювала у складі авторського колективу. Через хворобу вона не змогла взяти участь у презентації, але була присутня її донька Анна. Серед почесних гостей були також головний художник Львівського театру опери і балету Тадей Риндзак та його брат художник театру Михайло.

Рецензентами видання були доктор архітектури професор Богдан Черкес, професор школи виконавчих мистецтв університету імені Е. Райєрсона (Торонто, Канада) Павло Босий і доктор архітектури, професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва Східноєвропейського національного університету імені Лесі України Олександр Лесик.

З вітальним словом на презентації видання виступив професор Богдан Черкес. Він зазначив, що ця праця є насамперед науковим осмисленням творчості Євгена Лисика. Така робота могла з’явитися не лише завдяки глибоким знанням про видатного сценографа, творчість якого багато років вивчає професор Віктор Проскуряков, а й несамовитому захопленню цією унікальною постаттю, яке пройшло через серце і душу дослідника. Промовець згадав і про внесок у цю монографію інших авторів. Зоряна Климко наближається до захисту дисертації на тему «Принципи архітектурно-сценографічної творчості Є. М.Лисика і їх розвиток у сучасній Україні».

Віктор Проскуряков роздарував майже 30 примірників книги з особистим написом кожному із своїх колег, друзів, які сприяли появі цього видання. А від Богдана Черкеса отримав у подарунок книгу видатного єврейського художника Фрідріха Кізлера, уродженця Чернівців, який чимало зробив для популяризації українського мистецтва у США, а в Ізраїлі створив храм для збереження рукописів, знайдених поблизу Мертвого моря.

Я не є мистецтвознавцем, але візьму на себе сміливість зацитувати один абзац, який, на мою думку, є квінтесенцією монографії: «Сучасний сценограф не просто заповнює або прикрашає простір сцени, як це робили художники класицистичної та барокової доби, котрі обмежувалися розписами завіс, чи за методами митців натуралістичного театру простір сцени близьким до того, яким є простір у житті. Ні, він створює виставу на межі мистецьких і технічних завдань, естетичних уподобань і філософських учень, стає співавтором сценічного втілення вистави. Це вимагає не тільки спеціальної освіти, а й визначення авторства сценографії у виставі, адекватного авторству драматурга, композитора, режисера, архітектора...». Це – і про сценографа Євгена Лисика.

А Віктор Проскуряков так сказав про Євгена Лисика: «Це Мікеланджело у сценографії...». Може, сказано занадто гучно. Але це право дослідника саме так сприймати творчість, очевидно, справді геніального сценографа.

У цій книзі є ще кілька речень, які примусили автора перепитати у професора Проскурякова, чи справді були такі відгуки відомих людей про Євгена Лисика. Наведено, зокрема, слова геніального композитора Арама Хачатуряна, який нібито казав, що заради сценографії Лисика до балету «Спартак» він би міг переписати свою музику. Такі слова були справді сказані. Очевидно, як образна, емоційна оцінка творчості Лисика. Віктор Проскуряков пригадав розповідь свого друга художника Валерія Бортякова, якому кінорежисер Параджанов якось сказав: «Знайшлася в Україні мати, яка породила генія Лисика...».

З монографії ми дізнаємося, що за роки праці Євген Лисик створив середовище дії у 85 виставах (за рік готував 5–6 вистав). Серед найвідоміших – «Ромео і Джульєтта», «Легенда про любов», «Золотий обруч», «Отелло» «Джоконда» «Дон Жуан», «Борис Годунов», «Лускунчик», «Вій», «Медея», «Сотворення світу» тощо.

У виданні наведено таблицю з переліком країн і міст, де відбувалися вистави за сценографією Євгена Лисика: Львів, Дрогобич, Донецьк, Одеса, Київ, Москва, Санкт-Петербург, Челябінськ, Єкатеринбург, Красноярськ, Варшава, Скоп’є, Софія, Кишинів, Мінськ, Анкара...

Для тих, хто цікавиться історією театрального мистецтва у Львові, надзвичайно цікавим буде хронологічний огляд видовищних споруд від середніх віків до наших днів. У 1787–1799 роках у Львові з населенням 40 тисяч мешканців було 1850 місць у стаціонарних видовищних спорудах і будинках та ще 4500 при літніх амфітеатрах, театрах і сценах. На одне місце у стаціонарних будинках припадало 22 львів’ян. Навіть у роки німецької окупації у Львові ставилися балетні, оперні, драматичні вистави, діяв театр малих форм «Веселий Львів».

Та не завжди творчий шлях Євгена Микитовича Лисика був встелений трояндами. Чимало довелося пережити йому від бездарних чинуш від театрального мистецтва, які вбачали у декораціях сценографа прояви формалізму, абстракціонізму і навіть «шили політику». Чи посипають зараз ці бездари і боягузи голови попелом?

Ось вже багато років Віктор Проскуряков б’ється, як риба об лід, аби разом зі студентами-архітекторами створити у Львові музей, а точніше Дім Євгена Лисика, щоб зберегти його геніальну спадщину. Він розробив кілька проектних пропозицій. Але все впирається у байдужість керівників культури і безгрошів’я. Колись обіцяв виділити гроші Президент України Віктор Ющенко. Сказав і забув... Але Віктор Проскяков вірить у те, що колись у Львові таки постане Дім Євгена Лисика...

презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика презентація монографії про Є. Лисика