Другий рік студенти напряму музеєзнавства, пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності мають нагоду вивчати основи пам’яткознавства. Упродовж першого семестру голова ради Львівського обласного товариства захисту пам’яток історії та культури Андрій Салюк читає третьокурсникам лекції і провадить практичні заняття.
– Перше, що ставлю собі за мету, – навчити розпізнавати серед усього, що студенти бачать, пам’ятки. Також я їм пояснював, наскільки важливий базовий закон про охорону культурної спадщини. Обговорювали інші законодавчі й нормативні документи: накази міністерства, вимоги до формування облікової документації чи готування паспортів. Але основне – щоб вони відчували на підсвідомому рівні, що певний об’єкт – це пам’ятка, і він вартий того, щоб із ним працювати.
Пам’ятки бувають різні, тому важливо розрізняти, де є пам’ятка історії, де пам’ятка архітектури, монументального мистецтва, чи той або інший об’єкт є пам’яткою науки і техніки, чи це пам’ятка історії. Ось я показую студентам фотографію старої трамвайної колії й кажу: «Це трамвайна колія першого електричного трамвая». І вони вже розуміють, що це пам’ятка. І на цьому прикладі я демонструю, що ті речі, які є пам’ятковими, можуть бути на перший погляд непомітні. Наприклад, ми дискутували щодо пам’ятки історії – поля битви. Там ніби нічого немає, це просто поле. Але воно може бути важливе для історії, для громади, для суспільства.
Класичної лекції, коли я постійно говорю, а хтось конспектує, стараюся не практикувати. На практичні заняття студенти готують невеличкі доповіді – ми вибираємо якийсь вид пам’яток, і вони готують: одну з України, одну з-за кордону. Я стараюся, щоб не один хтось відповідав чи доповідав, а я тільки коментував, а залучати до дискусії всіх. Переконаний, що дискусія дає можливість краще відчути й зрозуміти все.
На останньому перед заліком занятті з основ пам’яткознавства студентки поділилися враженнями від занять.
– Є дуже багато інтерактивних занять, – каже Марта Бугель. – Чимало занять є на вулиці, вони трохи схожі на екскурсії. Наприклад, ми відвідали реставрацію «Чорної кам’яниці» на площі Ринок. Це цікаво – побачити весь процес зісередини.
Анна Шелякіна додає:
– На першому ж занятті, вивчаючи Закон України «Про охорону культурної спадщини», ми знайшли в ньому недоліки. Наприклад, там є лише кілька видів пам’яток, натомість туди не внесли багато інших, які існують, але за цим законом їх неможливо класифікувати, тож і незрозуміло, як охороняти. Зокрема, у законі немає нематеріальних пам’яток і пам’яток природи.
– Це дуже круто, що ми можемо безпосередньо спостерігати роботу в цій сфері, – вважає Катерина Лехнер. – Ми маємо доступ до об’єктів, куди звичайні студенти навряд чи потраплять. І дуже класно, що в нас викладає фахівець цієї справи. Я з Кривого Рогу. У нас менше пам’яток, бо місто промислове й не таке старовинне. Але в кожному місті є свої пам’ятки. Підхід до охорони пам’яток не залежить від їх виду, від їх кількості.
Студентки розповіли, що на зимових канікулах планують поїхати до Кракова, відвідати музеї, якісь культурні місця, потренуватися у визначенні пам’яток, подивитися щось не своє. Таке часто практикують польські студенти – відвідують сусідні Україну чи Німеччину.
Хоч основи пам’яткознавства не передбачають докладного вивчення охорони пам’яток, збереження культурної спадщини, і викладач, і студенти надають цьому значення.
– Ми були на реставрації Гарнізонного храму Петра і Павла, то, як нам говорили ті, хто його реставрує (зокрема, малярські роботи), попередні реставратори дуже погано це робили, і нині постає багато проблем, – каже Анна Шелякіна. – А «Чорну кам’яницю» реставрували доволі якісно.
Андрій Салюк нещодавно на засіданні кафедри порушив питання, що крім основ пам’яткознавства, варто було б читати студентам основні засади охорони культурної спадщини:
– У мій предмет не входить частина, як саме робити заходи щодо охорони культурної спадщини, але я показую студентам, які бувають шляхи. І найголовніше, що я пояснюю: пам’ятку люди відчувають тоді, коли вона справді важлива для них. Я пробую навчити, що пам’ятки мають не тільки грошову оцінку, студенти мусять відчувати цінність культурної спадщини для нащадків. Чим гарна українська мова – вона має глибокі визначення: і культурна спадщина, і пам’ятка. Власне, всі мої лекції, практичні заняття я скеровую в такому плані. Що ми не любимо? Те, що не розуміємо, не сприймаємо. Я не знаю, як у кого складеться доля, хто чим займатиметься, але сподіваюся, що пошанування пам’ятки в моїх студентів залишиться назавжди, незалежно ні від чого. Я хочу, щоб вони поверталися у свої міста, щоб передавали мешканцям інших міст і сіл відчуття й повагу, які, сподіваюся, колись переростуть і в любов до пам’яток. У нас у Львові, на превеликий жаль, немає любові до культурної спадщини.
