Студенти Інституту архітектури та дизайну (групи АР-102 та АР-108), Інституту гуманітарних та соціальних наук (група СЛ-11), Інституту прикладної математики та фундаментальних наук (група МІ-11) і старший викладач катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Володимир Дяків відвідали Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» – перший в Україні музей-в’язницю, що розташований у тюрмі. Тут, у цьому приміщенні, перебували каральні органи окупаційних влад – польської, німецької та московської. Тут вони виконували свою жахливу роботу.
У Меморіальному комплексі дбайливо зберігаються унікальні матеріали, що стосуються героїчних і водночас трагічних сторінок історії нашої країни, народу, національно-визвольної боротьби українців двадцятого століття. Ці матеріали по-особливому сприймаються у свідомості сучасників, студентської молоді, котрій випало зростати в умовах воєнного лихоліття.
Екскурсії провели працівники музею Христина Забуранна та Ольга Партика. Екскурсовод Ольга Партика добре пам’ятає і згадує, як сюди, у цей музей, часто приводила своїх студентів Ірина Дмитрівна Фаріон, яка була переконана в тому, що побувати в такому музеї є святий обов’язок кожного українця. Про незабутні враження від екскурсій свідчать, зокрема, такі відгуки студентів:
«Відвідавши музей «Тюрма на Лонцького», я замислився над питанням боротьби українців за незалежність. Музей є важливим історичним об’єктом, позаяк відображає складний шлях нашого народу. Цікаво розповідається про перехід від одного політичного режиму до іншого. Тюрма демонструє, як зміна влади, починаючи від Австро-Угорщини та Польщі до радянської окупації, впливала на функціювання цієї тюрми, а також на життя її в’язнів. Хоча спільним є те, що ця тюрма залишалась слідчою, а в ній перебували борці за Україну. Кожен період залишав свій відбиток на стінах цієї будівлі. Слід згадати жахливі умови в’язниці, у яких перебували ув’язнені. Тісні, темні камери, нестерпний холод і антисанітарія загострювали страждання. Вражає фільм, що демонструють в одній із камер. Показово, що ця кінострічка виступає й засобом маніпуляції в результаті спотворення інформації. Важливість таких місць важко переоцінити. Вони не лише нагадують нам про страждання та несправедливість минулого, а й допомагають зрозуміти, наскільки важливими є свобода, права людини та боротьба за справедливість. Ці місця вчать пам’ятати, що ціна свободи – це не лише боротьба, а й жертви, які були принесені задля майбутнього» (Олександр Кордупель, група СЛ-11).
«Відвідування Музею жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» залишило в мені глибокий слід. Це не просто місце, а меморіал пам’яті, який розповідає про найболючіші сторінки нашої історії. Сама будівля, колишня тюрма, вражає своєю похмурістю. Експозиції дуже детальні: фотографії, документи, особисті речі в’язнів – все це розповідає про долі тисячів людей, які стали жертвами репресій різних політичних хвиль. Після відвідин я відчула вдячність тим, хто зберігає цю пам’ять, і вкотре переконалась, наскільки важливо знати свою історію» (Ярина Яцишин, група АР-102).
«Відвідування музею «Тюрма на Лонцького» залишило в моїй душі глибокий відбиток, який неможливо стерти. Це місце, де стіни пам’ятають крики, страждання і страх. Музей, розташований у колишній в’язниці, розгортає перед відвідувачами страшні сторінки історії окупаційних режимів, які пережила Україна, зокрема і Львів. Кожна камера тут – це застиглий біль. Маленькі, темні приміщення, де люди втрачали надію, де їх ламали фізично та психологічно. Особливо вразила камера без вікон – місце абсолютної темряви, в якій приречені чекали своєї загибелі. У цих стінах людська гідність нищилася безжально, і лише пам’ять про них залишається нашою єдиною можливістю зробити так, щоб подібне ніколи не повторилося. Цей музей – не просто експозиція. Це голос тих, кого змусили мовчати. І цей голос має бути почутим. Я щиро вдячна працівникам музею «Тюрма на Лонцького» і всім, хто береже нашу історію, популяризує її вивчення. Дякую. Слава Україні і слава її Героям» (Тетяна Подлісецька, група АР-102).
Щиро дякуємо екскурсоводам Христині Забуранній та Ользі Партиці за надзвичайно цікаві, пізнавальні та інформативно насичені екскурсії.
