Студентка Золочівського коледжу Мар’яна Кармазин: «Історичні знання формують національну свідомість»

Олександра Ливицька, студентка третього курсу факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка
Мар’яна Кармазин

Правознавство для Мар’яни Кармазин стало цікавим, відколи цей предмет з’явився у її шкільному розкладі. А ще дівчина захоплюється історичним краєзнавством і вивчає його. Нещодавно вона перемогла в обласному конкурсі й здобула премію імені В. Чорновола за дослідження «Дивізія «Галичина» на Золочівщині». Чому історичні знання потрібні кожному українцеві? Як вони допомагають оцінювати сьогоднішню ситуацію? Саме про це ми говоримо зі студенткою.

Для Мар’яни Кармазин однаково важливі правознавство й історичне краєзнавство. Вивчаючи в коледжі право, вона дійсна членкиня історичного відділення Малої академії наук. Любить читати книжки, малює пейзажі олійними фарбами, досконало вивчає англійську й німецьку мови, знає ази італійської. Особливе місце в її житті посідає спорт: тричі на тиждень – заняття в залі; ще в школі була учасницею обласної збірної зі спортивного орієнтування та радіопеленгації.

Мар’яна охоче долучається до конкурсів у коледжі. Невдовзі вона вирушить до Тернополя на конкурс із права. У майбутньому хотіла б поєднувати правову професійну діяльність (як варіант – роботу в судовій системі) та втілювати свої знання з історичного краєзнавства. На її думку, кожному важливо знати історію свого краю.

– Я вивчаю воєнну історію. Сфера моїх історичних інтересів – період XX століття, починаючи від Першої світової війни й далі, зокрема національно-визвольні рухи, – розповідає співрозмовниця.

– Розкажи докладніше про дослідження, за яке ти здобула обласну премію.

– Я дослідила діяльність дивізії «СС Галичина» на Золочівщині, а саме передумови створення цього формування, ставлення місцевого населення до нього, дізналася, де конкретно були її осередки, вивчила все про битву під Бродами та її учасників, а також подала їхню відновлену біографію.

Мені цікаво було дізнатися, що тоді спонукало людей іти в цю структуру, за що вони боролися, які мали цінності. На цій темі є багато спекуляцій. Насправді українці на той час бачили перспективу як у боротьбі за свою землю, так і в тому, що хотіли заявити про себе на світовому рівні.

Коли я вивчала процеси створення цієї дивізії, то зіткнулася з багатьма труднощами, оскільки фактично треба було шукали голку в сіні, адже в офіційних джерелах усе згадано без деталей, навіть те, хто був головою цієї організації у Золочеві. Мені вдалось описати хроніку фронтових дій, а також дослідити, як у той час готували добровольців, адже серед них були юнаки, які до того ніколи не тримали зброї.

Цінними для дослідження стали мемуарні спогади золочів’ян. Особливо багато почерпнула зі спогадів капелана Михайла Левенця, які мені вдалося знайти. Вони допомогли ретранслювати бій під Бродами, адже цю хроніку описати було непросто.

Коли я вивчала життя дивізійників, то натрапила на цікаві відомості про одного з медиків – Антіна Жуковського, який народився поблизу Золочева, здобув освіту в Кракові, мав надзвичайний лікарський хист. Йому вдалось емігрувати до США, де він став порадником міністра здоровʼя, був президентом багатьох світових медичних спілок і навіть належав до тих впливових осіб, які домоглися звільнення зі сибірського концтабору Йосипа Сліпого.

Тоді українці йшли виборювати й боронити свої права виключно для майбутніх поколінь і України як потенційно незалежної країни в Європі. Зрештою, це ми робимо й тепер.

Чим тобі цікава краєзнавча тематика?

Насамперед тим, що йдеться про діяльність людей, які якусь сотню років тому жили тут, у моєму містечку. Цікаво дізнаватись, які ідеї вони обстоювали, і проводити паралелі з тим, що ми виборюємо в сьогоднішній повномасштабній війні.

Загалом вважаю, що до вивчення історії свого краю долучитися може й повинен кожен. У монографіях, що описують історичні події на державному рівні, зазвичай не акцентують уваги на цікавих і поворотних подіях в історії. Тому, на мою думку, краєзнавство на сьогодні недооцінене. Це напрям, який потребує розвитку.

– А чим зумовлене твоє рішення половину премії віддати на потреби ЗСУ?

– Це рішення не тільки з почуття обовʼязку, а й того, що дуже багато моїх знайомих перебувають на фронті. І я зрозуміла, що, поки вивчаю й описую подвиги минулого, добровольців і борців, у нас щодня відбуваються бої, щодня гинуть люди. Треба підтримувати наших військових, розуміти, що завдяки тому, що вони доблесно тримають оборону, я можу досліджувати наше минуле під відносно мирним небом. Тому без вагань віддала частину цих грошей бригаді НГУ «Рубіж», яка здійснює нелегкі наступальні операції.

– Чому, на твою думку, важливо знати історію свого краю?

Ці знання формують національну свідомість. Дуже легко промити мізки тим, хто не вивчає історії своєї країни і навіть не цікавиться нею. А обізнані мають інтелектуальний фундамент, який допомагає їм відрізняти брехню і виявляти маніпуляції. А головне – розуміти власні помилки. У нас досі існує природа меншовартості через те, що люди не вивчають свого минулого: багато хто недооцінює культури й історії України, тимчасом як у нас є відомі на весь світ діячі й загалом безліч того, що гідне уваги.

Мар’яна Кармазин з колегами Мар’яна Кармазин Мар’яна Кармазин з колегами Мар’яна Кармазин