У Національному університеті «Львівська політехніка» Іванна навчається в Інституті права, психології та інноваційної освіти за спеціальністю «професійна освіта (цифрові технології)». Два семестри поспіль студентка брала участь у програмі обміну Erasmus+: протягом весняного семестру 2023 року навчалася на Кіпрі (University of Nicosia, Нікосія), а восени цього ж року розпочала 4-й курс у Словенії (Alma Mater Europaea – ECM, Марибор). У розмові з нами дівчина поділилася своїми враженнями.
– Як ви дізналися про програму Erasmus+?
– Нам ще на першому курсі викладачі розповідали про цю програму, і я подумала, чому б не скористатися такою можливістю. На сайті Політехніки є список університетів, куди можна поїхати, а також перелік спеціальностей. Минулого семестру я зрозуміла, що хотіла б спробувати, і подала документи.
– Чи складно було адаптуватися?
– Щодо Кіпру, то так – коли ви вперше в іншій країні, вам потрібно залагоджувати нові справи, з якими досі не стикалися. І це досить цікавий досвід. Ви дізнаєтесь, як оплачувати комунальні послуги, як відбувається навчання в університеті, наприклад, там інакша система оцінювання. Адаптація тривала, можливо, тиждень чи два. Та коли я приїхала за програмою до Словенії, то адаптувалась одразу, за один день, тобто це вже було набагато легше.
– Чи відчули різницю у ставленні до себе і до інших студентів?
– Ставлення до всіх однакове. У Словенії ми перші українки, які приїхали до цього університету. В нас брали інтерв’ю і запитували, чи все нам подобається. Усі дуже привітні, тож почуваєшся наче вдома. Тим паче що Марибор дуже схожий на рідний Львів, і люди також подібні.
– Чи відрізняється навчання в університетах на Кіпрі й у Словенії?
– На Кіпрі 100-бальна система, і більшість дисциплін потрібно закривати проєктами, на відміну від Політехніки, де ми виконуємо семінарські завдання, пишемо контрольні й курсові роботи. А у Словенії 10-бальна система, загальний результат можна отримати через семінарський Paper – це наче курсова робота. Різниця ще й у тому, що на Кіпрі немає поділу між студентами за обміном і тими, що вчаться тут з першого курсу, а у Словенії Erasmus-студентів навчають окремо, тобто в нас інші пари. Тож на Кіпрі ми навчалися та спілкувалися зі студентами з різних країн, зокрема з Польщі, Туреччини, Греції, і це досить цікаво.
Також Іванна ділиться, що навчатися загалом неважко. А коли потрібна допомога, ніхто в ній не відмовляє. Розклад зручний, отож легко контролювати своє дозвілля, зокрема подорожі, і саме навчання. Хоча дедлайни досить суворі, є достатньо часу на виконання робіт. Що ж до мовного бар’єра, то дівчина каже, що адаптація на Кіпрі стосувалися й мови:
– Тому що думаєш, як правильно сказати, тобто ти знаєш мову, проте замислюєшся, як коректно скласти речення, адже ми нечасто спілкуємося з іноземцями в Україні. Хоча я відвідувала курси та Speaking Club у Політехніці, де були й іноземці, але коли приїжджаєш до іншої країни, то все-таки відчуваєш отой мовний бар’єр. Та його легко подолати, і коли усвідомлюєш, що тебе розуміють і ти розумієш, – це чудово. Коли перебуваєш у певному мовному середовищі та сприймаєш на слух, то більше вивчаєш нових слів, і твій рівень підвищується.
– Яку пораду ви дали б студентам, що їхатимуть на навчання за обміном?
– Не боятися запитувати людей. Коли чогось не розумієте, навіть якщо у вас якийсь час є мовний бар’єр, ви запитуйте, перепитуйте, чи коректно зрозуміли. Так само не потрібно боятися запитувати викладачів, а бути відкритими до спілкування, до подорожей, до пригод. Не варто сидіти на місці – треба досліджувати світ.
