13 січня в актовій залі 1-го навчального корпусу відбувся Apocalyptica Tribute Concert Народного камерного оркестру «Поліфонія» Народного дому «Просвіта» Національного університету «Львівська політехніка». Один із його солістів-віолончелістів, учасник гурту Rockoko, наш випускник Володимир Котляров згодився розповісти про свій шлях музиканта, зокрема про те, як оркестр «Поліфонія» дійшов до ідеї організувати концерт із треками гурту Apocalyptica.
– Коли ви тісно познайомилися з музикою, обрали шлях віолончеліста і музиканта загалом?
– З музикою я познайомився у п’ять років, коли батьки віддали мене до моєї першої музичної школи, де я провчився рік. Вивчав основи гри на фортепіано та сольфеджіо. А в сім років вступив до Львівського державного музичного ліцею імені Соломії Крушельницької. Після одинадцяти років навчання можна вступати до консерваторії, але я обрав Політехніку.
– Яку спеціальність ви вивчали у Львівській політехніці?
– Метрологію та вимірювальну техніку.
– Як вона вплинула на вашу музичну кар’єру?
– Дуже просто. Після ліцею імені Крушельницької музика не покинула мене: завжди хотілося втілювати якісь свої музичні проєкти на «Весні Політехніки». Я закінчив бакалаврат, потім магістратуру, працював рік на кафедрі інженером і шукав наукового керівника на аспірантуру. Ще три роки вчився в аспірантурі. Навчання в Політехніці не забирало часу з того, що був відведений на заняття музикою. Я це називаю «професійне аматорство»: коли не маєш вищої консерваторської освіти, та можеш займатися музикою паралельно з навчанням, будувати музичні плани. Я мав досить часу. Кишенькові гроші зі стипендії були, я собі наукову роботу пописував і музикою займався, розвивав свій проєкт. Певно, найважливіший – гурт Rockoko. Тепер ми менше працюємо, але активні роки – це, напевно, з 2012-го по 2019-й. Музика перетворилася спочатку на професію, потім на хобі й знову на професію (сміється).
– Що з особливою теплотою згадуєте зі студентських років у Львівській політехніці?
– Знову ж таки – «Весну Політехніки» як засіб реалізації концертних ідей. Варто брати в ній участь, особливо якщо ви – артист. Це точно знімає страх сцени. Цей фестиваль – хороший майданчик, щоб почати реалізовувати себе. Дуже люблю і свою кафедру. Вона не тільки давала знання, а й виховувала як особистість.
– Як упродовж життя формувався ваш музичний смак? І чи змінювався він із часом?
– Я з дев’яностих. Перші музичні смаки – це все, що пов’язане з «Територією А», нашим місцевим МTV. Потім стала траплятись іноземна музика, але я не дуже активно розбирався. Перша закордонна любов – це, напевно, Майкл Джексон. У нас були телеканали, де показували «МТВшні» кліпи, так бувало, і там уже почався дуже серйозний вплив. Окрім класики, яка поза часом, вона – база, фундамент, щодо інших жанрів смаки змінювалися. Спочатку українська «попса», потім закордонна, згодом Майкл Джексон упереміш із хітами з MTV. Ясна річ, найбільше мене тоді вразило, коли на MTV показали два концертні кліпи Metallica з оркестром, і я подумав: «А що, так можна було?!» Там хеві-метал грав, а їх супроводжував оркестр. Потім мені показали їхній альбом повноцінно, ще Scorpions з оркестром. Apocalyptica мені дав мій однокласник на касеті.
– На своїй сторінці ви писали, що альбом S&M гурту Metallica закріпив ваші смаки в музиці та світогляд. Як це плинуло на вас?
– Вони грають рок і гарну музику. Мені не важливе обрамлення: головне, щоб було драйвово, динамічно і мало ідею. Це було «вау» – як можна поєднати, здавалося б, непоєднуване. Думаю, якби композитори кілька століть тому мали відповідні засоби, то вони б теж таке робили.
– Як ви вибираєте, які композиції виконувати в «Поліфонії»? Зокрема, чому Apocalyptica на недавньому концерті?
– Дуже багато збіглося зірок. Перша зірка – це я (сміється). Я, як шанувальник, хотів виконувати, тягнутися до своїх кумирів. Перша обставина крім того, що я граю на віолончелі, я вмію ловити на слух музику і записувати нотами, робити аранжування безпосередньо для оркестру. Наш диригент оркестру колись теж слухав таку музику і запропонував мені цю ідею. Я сказав: «Давай!» Я йому сам раніше це пропонував, можливо, але тепер він був серйозно налаштований. Крім того, засіб виконання – оркестр «Поліфонія». Він може грати все, я не боявся за технічну складову. Оркестр чудово впорався зі своїм завданням. В Apocalyptica три віолончелісти, відповідно, треба було ще двох. Це мої друзі, музиканти Львівської філармонії: Дмитро Ніколаєв і Денис Литвиненко. Вони люди з досвідом, які теж таку музику люблять. Вишенька на торті – це безплатне надання актового залу в 1-му корпусі для проведення концерту. Оскільки оркестр «Поліфонія» є одним із творчих колективів Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки, то очевидним було проведення концерту саме на теренах університету, за що окрема подяка директорові «Просвіти» Степанові Йосиповичу Шалаті та ректорові нашого університету Юрієві Ярославовичу Бобалу.
– Ви писали оркестровки до треків Apocalyptica для виконання «Поліфонією». Як проходили для вас ці місяці, що ви на це витратили, які емоції відчуваєте в результаті?
– Для мене написання оркестровок – це, у принципі, як судоку. То хтось, якась вища сила чи духовна сутність написала, а ти відгадуєш ці пазли і реалізовуєш цей вищий задум: підставляєш нотки в ті місця, де вони мають бути. Було кайфово працювати, сам процес цікавий, часом напружений, недосипляння були, але і таке захоплення, стільки енергії, що дай Боже.
– Як зароджувався та розвивався гурт Rockoko?
– Гурт зароджувався дуже спонтанно як один із численних, який грає на весільних розписках і якому в певний момент стало так нецікаво, що ми «вийшли в люди». Спочатку трансформувались у вуличних музикантів, що грали кавери. Потім взялися грати вже щось своє й у 2014 році презентували першу авторську композицію «Пам’яті Небесної сотні» з кліпом. Почалися концерти в наших місцевих закладах. Далі ми працювали над авторською музикою, на концертах набирали обертів. Здається, у 2016 році в нас був перший концерт у філармонії із симфонічним оркестром. У 2020 році, за тиждень до COVID, ми презентували свій сольний альбом Dark & Light. Після початку пандемії та під час війни ми мало працюємо.
– Як ви бачите майбутнє гурту Rockoko та «Поліфонії», які маєте плани?
– Зараз тимчасово ми з товаришем, скрипалем Михайлом Романишиним, матимемо співпрацю з піаністом Єгором Грушиним. Це дасть нам певний ресурс. Крім того, працюємо з гуртом над новим альбомом. Сподіваюся, запишемо цього року.
– Чим відрізняється творчість, робота в гурті й у народному оркестрі?
– Обов’язками. В гурті це колективна робота над реалізацією якоїсь цілі, тобто крім того, що всі займаються музикою, хтось продумує логістику, хтось – аранжування, хтось домовляється про корпоративи і таке інше. В гурті ми думаємо все-таки, як заробляти, перетворювати творчість на комерцію. В оркестрі немає цієї складової. За організацію відповідає безпосередньо керівник оркестру. Тоді як у гурті кожен мав би щось робити, то в оркестрі мозок один, який вже може делегувати комусь частину обов’язків. Наш диригент Роман Кресленко, коли ми опановуємо якусь нову програму, пояснює, вчить нас.
– Яке особисте улюблене досягнення у вашій кар’єрі й чому саме воно?
– Apocalyptica Tribute Concert точно одне з таких досягнень. Це велика робота. По суті, це мій повноцінний проєкт як оркеструвальника. Були концерти, де мій внесок половинний.
– Чи є у вас якийсь момент із концертів або турів, який залишився в пам’яті як особливо приємний спогад?
– Поїздка гурту до Сіверодонецька та концерти спільно з Луганським філармонічним оркестром, коли він був там (тепер він тут). Це 2017-й чи 2018 рік. Також пригадую часи, коли Rockoko брав участь у гумористичному кабаре-шоу «Вечір Колєг». Разом з гуртом LEONVOCI ми їздили до Угорщини. У Берліні в нас було близько п’яти концертів, у Польщі виступали на фестивалі «Дні української культури» два роки підряд, у 2015–2016 роках. Багато чого згадується…
