5 травня 2025 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася всеукраїнська наукова конференція «Національно-державницька діяльність Івана та Юрія Лип (з нагоди 160-ї та 125-ї річниць від народження)». Захід розпочався вшануванням пам’яті Івана та Юрія Лип, а також усіх героїв, які поклали життя за вільну, незалежну та суверенну Україну. У несправедливій і загарбницькій війні, яку цинічно та безжалісно розв’язав російський агресор, сотні політехніків стали на захист держави й віддали за нашу свободу найцінніше — своє життя.
Конференцію відкрила директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук доцентка Зоряна Куньч, наголосивши на важливості просвітницької роботи в контексті вивчення недостатньо відомих сторінок української історії:
— Сьогодні вкрай важливою є науково-просвітницька місія — віднаходити, поширювати й доносити правду про наш національний дух, волелюбну ментальність і незламність у відстоюванні української ідентичності. Іван та Юрій Липа — це борці за незалежність України, наші духовні орієнтири.
З вітальною доповіддю виступила новообрана ректорка Львівської політехніки — професорка, член-кореспондент Національної академії наук України Наталія Шаховська. У своєму виступі науковиця наголосила, що навіть на четвертому році повномасштабної війни та після понад десятиліття війни на Сході нашої країни українське суспільство змушене продовжувати боротьбу за право на власну ідентичність, за пам’ять про героїв і усвідомлення свого національного коріння. Наталія Богданівна зазначила, що геополітичне становище України призвело до потреби постійно виборювати статус нації та право на міжнародне визнання. Професорка відзначила символічність того, що конференція, присвячена проблемам ідентичності й самосвідомості, відбувається саме в технічному університеті, де поєднуються наука і духовність — цінності, що визначають обличчя української нації. Особливу увагу вона звернула на постать Юрія Липи як приклад такої синергії: медик за освітою, він водночас виступав як національний ідеолог, поєднуючи фахову діяльність із глибоким осмисленням національної ідеї.
— Усі ми, незалежно від наукових зацікавлень, маємо наслідувати ідею утвердження національної ідентичності та передавати молодшому поколінню пам’ять про те, ким ми є і через що пройшла наша нація, — зазначила Наталія Шаховська.
До учасників заходу звернувся директор Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку професор Любомир Пилипенко. Дослідник припустив: якщо попросити пересічного українця назвати хоча б десяток видатних державних діячів, то, найімовірніше, спочатку були б згадані ті постаті, чиї портрети зображено на банкнотах, потім ті, кому поставлено пам’ятники. Водночас є чимало особистостей, чий внесок у державотворення неможливо переоцінити, однак вони несправедливо залишаються в забутті.
— Наша місія: повертати їх із забуття, — наголосив Любомир Пилипенко. — Ця конференція має статус наукової, однак була задумана як просвітницька. Постаті, яким сьогодні присвячений цей захід, багатогранні. Обидва народжені на Великій Україні, водночас двоє завершили свій життєвий шлях на Львівщині. Важка доля випала їхнім сім’ям.
Професор звернув увагу на те, що родина Юрія Липи має безпосередній стосунок до Львівської політехніки: дружина мислителя — Галина Захарясевич — була слухачкою нашого університету.
На пленарному засіданні виступило п’ять доповідачів:
- Іван ХОМА, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини. Тема доповіді: «Іван та Юрій Липи: життя та діяльність та тлі епохи національно-визвольних змагань першої половини ХХ століття»;
- Василь ПАСІЧНИК, доктор наук з державного управління, доцент кафедри публічного врядування. Тема доповіді: «Геополітична доктрина Юрія Липи як чинник державотворення в Україні»;
- Олена ГАНУСИН, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини. Тема доповіді: «Греко-католицькі священницькі родини як осередки культурного життя Галичини ХІХ — початку ХХ століття (на прикладі родини Захарясевичів)»;
- Тетяна ПАНФІЛОВА, докторка історичних наук, професорка кафедри публічного врядування. Тема доповіді: «Ідеологічне підґрунтя діяльності Івана та Юрія Лип за матеріалами колекції документів Державного архіву Львівської області»;
- Ольга БІЛАС, директорка історико-етнографічного музею «Бойківщина», презентувала виставку творчих робіт дружини Юрія Липи — Галини Захарясевич.
У межах доповідей учасники конференції дізналися чимало нових фактів, позаяк кожний дослідник ретельно готував матеріали, використовуючи архівні джерела. Зроблено акцент на життєвому шляху мислителів, а також на ідейних і геополітичних поглядах Юрія Липи. На прикладі родини Захарясевичів можна проаналізувати внесок греко-католицького духовенства в культурно-просвітницьке життя Галичини цього періоду. Впродовж усієї конференції Актову залу наповнювала особлива атмосфера: у повітрі витала щира зацікавленість і неабияка спраглість до знань.
Іван (1865–1923) і Юрій (1900–1944) Липи — батько та син, які стали справжніми соборниками в українській історії. Іван Липа народився в Криму, у місті Керч. У цьому ж місті здобув середню освіту. Вищу освіту здобув у Харкові, вступивши на медичний факультет Харківського університету. Під час навчання в університеті, у 1891 році, Іван Липа став співорганізатором Братства тарасівців — таємної політичної організації, метою якої була боротьба за національно-культурне відродження України. Ця підпільна організація мала значний вплив на формування української національної ідеї та стала попередницею більш пізніх українських політичних рухів початку XX століття. За участь у Братстві тарасівців та проукраїнську діяльність Іван Липа був засуджений на 13 місяців позбавлення волі з подальшими обмеженнями.
Іван Липа пропагував здоровий спосіб життя та, будучи дипломованим фахівцем у галузі медицини, надавав допомогу потребуючим. З 1904 по 1918 рік Іван Липа проживав в Одесі. У цьому місті він продовжував українську справу та став одним із засновників товариства «Просвіта». Діяльність таких національно орієнтованих товариств українського вектору суперечила політичній доктрині російської імперії, тому одеська «Просвіта» проіснувала зовсім недовго. Попри це, Іван Липа й далі провадив просвітницьку та доброчинну роботу серед населення. У період Української революції (1917–1921) він активно долучився до державотворчих процесів: спочатку був українським комісаром Одеси, згодом міністром віросповідань УНР. Особливо наголошував на важливості процесу українізації. Після програшу національно-визвольних змагань покинув Одесу та переїхав на Львівщину. Помер і похований у місті Винники.
Син Івана Липи — Юрій — середню освіту здобув в Одесі, після чого вступив до Новоросійського університету. З початком національно-визвольних змагань українського народу у віці 17 років записався добровольцем до військового підрозділу, який згодом став частиною армії Української Народної Республіки. Брав участь у боях проти більшовиків за Одесу.
Трагедія визвольної боротьби, героїзм і жертовність українських борців знайшли глибоке відображення в його літературній спадщині. Після поразки Української революції Юрій Липа опинився в еміграції: спершу жив у Познані, а з 1929 року — у Варшаві. У 1943 році повернувся в Україну.
Юрій Липа — один із найвизначніших ідеологів українського націоналізму, теоретик української геополітики, автор «Чорноморської доктрини». У цій праці він доводив, що географічне розташування України робить її ключовою силою в Чорноморському регіоні, здатною контролювати стратегічно важливі торговельні й транспортні шляхи між Сходом і Заходом, Північчю та Півднем. Уся доктрина спрямована на обґрунтування неминучого краху російського шовіністичного імперіалізму й закладення підвалин нової геополітичної моделі Східної Європи, у якій Росії немає місця. Юрій Липа наголошував, що Київ і Москва — кардинально різні цивілізаційні центри, абсолютно непримиренні. Лише знищення московської імперії може стати передумовою сильної України.
Юрій Липа відмовився від еміграції, залишившись в Україні, щоб далі вести свою діяльність на благо української нації. За свої переконання був закатований НКВС у серпні 1944 року на Яворівщині. Як стратег, мислитель і публіцист Юрій Липа залишив по собі спадщину, що не втратила актуальності й нині — в умовах збройної боротьби України за виживання, за право бути самостійним гравцем на геополітичній мапі світу, творити власну політику, а не залишатися об’єктом чужих імперських сценаріїв.
Щодо постаті Галини Захарясевич-Липи (1910–1968): талановита українська художниця, інтелектуалка, належала до відомої родини галицьких священників. Народилася 1910 року в селі Рахиня, освіту здобувала у Львові, а з 1930 року записалася до Львівської політехніки на загальний відділ як вільна слухачка. Одержувала фінансову допомогу та підтримку від митрополита Андрея Шептицького. У 1935–1938 роках навчалась у Віденській школі мистецтв і ремесел (тепер — Університет прикладних мистецтв у Відні). Спеціалізувалася на книжковій графіці й опанувала низку художніх технік, зокрема батик — розпис тканини. Після завершення навчання, отримавши диплом з відзнакою, Галина вирішила продовжити професійну діяльність у Варшаві. Саме там вона познайомилася з Юрієм Липою, за якого вийшла заміж у 1938 році.
Галина Захарясевич-Липа була різнобічно обдарованою особистістю: знала кілька іноземних мов, писала вірші, оповідання, захоплювалася медициною, східною філософією, добре орієнтувалася в етнографії та фольклористиці. Проте найповніше її талант розкрився у сфері прикладного та образотворчого мистецтва. Її мистецький доробок вражає багатством тем і форм: художниця ілюструвала українські народні пісні й казки, твори класиків, створювала вітальні листівки народного та релігійного змісту, виконувала сценічні декорації, а також працювала над костюмами до вистав. Радянська система не лише не дала їй змоги реалізувати свій талант, а й надовго викреслила її ім’я з культурної пам’яті. Сьогодні зацікавлення постаттю Галини Захарясевич-Липи відновлює історичну справедливість, а її життєвий шлях і творчість повертаються із забуття.
