Календар нагадує нам, що 27 березня святкуємо Міжнародний день театру. Можливо, театр не є таким популярним, як кіно, бо вимагає певної підготовки (відповідний дрес-код, розуміння, що відбуватиметься на сцені), але студенти до нього ходять. Є й такі, що самі його творять: хто не в курсі, то в Народному домі «Просвіта» діє театр-студія «Хочу», де кожен може спробувати себе в ролі актора.
Сучасний театр не статичний, він перебуває в постійному пошуку нових змістів і форм для їхнього вираження. Навіть класика переосмислюється, бо режисерам важливо, щоб глядач її сприймав як актуальну. Візуальність, доповнена переконливою грою, може творити інсайти й сприяти катарсису, тому, як хтось мудрий зауважив, «до театру заходить натовп, а з театру виходить народ».
Заповнити залу глядачем непросто. Введення контрактної системи формування акторського складу для втілення того чи іншого театрального проекту мав би полегшити завдання. Адже недостатньо вибрати хороший матеріал для постановки, не менш важливо підібрати для неї тих акторів, які зможуть його оптимально зреалізувати на сцені. Така реформа дає змогу задіяти до вистави найкращих і внаслідок цього не розчарувати публіку.
Художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський вважає, що до театру потрібно йти насамперед заради відпочинку. Другою причиною походу до театру, на його думку, є духовне збагачення, яке там отримує людина. Дотик до живої музики, переживання разом із акторами сценічних перипетій, занурення в позитивну колективну енергію – театр для глядача є ніби емоційним душем. Третя причина для відвідин театру інтелектуальна – осмислення театральної постановки як філософська робота, наслідком якої є безліч інтерпретацій побаченого.
Богдана Воят, студентка другого курсу Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«Театр – це інший світ»
Ходжу до театрів Львова й рідного Дрогобича. Театр відкриває нові грані, картина в ньому, на відміну від кіно й телебачення, не сформована, а лише формується. Власне це, а також, як актори взаємодіють із публікою, подобається мені в театрі найбільше. Театр – це інша атмосфера, інший світ, відмінний від реального. У нас у Дрогобичі є обласний драмтеатр ім. Ю. Дрогобича, там є звичайні вистави (вони мені цікавіші, більше контакту із аудиторією) й опери (там для мене менше емоцій, ніби стоїть невидима завіса між акторами й глядачами). Остання постановка, що вразила через тему й гарні декорації, – це «Політ»: про стосунки батьків і дітей.
Данило Плесницький, студент четвертого курсу Інституту архітектури:
«Захоплює краса і пластика балету»
Найчастіше я відвідую львівську Оперу, надаю перевагу балету. Балет захоплює мене красою танцю, пластики, за допомогою складних рухів актори передають свої емоції. Знаю, що в нас є відомі танцівники, які гастролюють за кордоном. Був на «Кармен», ходив і на концерти, але не на Ірину Федишин, а щось більш масштабне й духовне. У Театрі ім. М. Заньковецької переглядав вистави, пов’язані зі шкільною програмою. Люблю постановки закордонних авторів.
Ірина Масланич, студентка третього курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Подобаються вистави без слів»
Я не дуже часто ходжу до театрів – до заньківчан і до Театру ім. Лесі Українки, на балет до одеситів… Мені подобаються вистави про сучасні проблеми молоді, в яких йдеться також і про екологічні та соціальні питання. Репертуар театру має відповідати смакам глядача. Мені імпонує новітній підхід у театрі – постановки без слів чи інтерпретації нових творів поетів або прозаїків. Сприймати треба очима, а розуміти душею, тоді і задум режисера може сподобатися, і гра акторів. Люди, які перейняті чимось мистецьким, про театр знають більше.
Юрій Красилович, студент першого курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Кіногерої виглядають більш правдиво»
Найбільше в театрі подобалися жива гра, емоції персонажів. Однак саме через відсутність цього театр тоді мені й не подобався: деякі актори не могли вжитися в роль так, як, наприклад, у кіно, де багато дублів і герої виглядають правдивіше. Коли я ходив на показ вистав зі своїми однокласниками, вони переважно не були зацікавлені у перегляді. Мені здається, що актори теж це відчували і не могли ввійти в роль. На мою думку, в театрі мають ставити відомі твори, як-ось «Енеїда» Котляревського. Хоча прочитати книжку цікавіше, бо нема таких відволікаючих чинників, як хрускіт чипсів твого сусіда. Не скажу, що негативно ставлюся до театру, але це не моє.
