Нещодавно делегати звітно-виборної конференції профспілкової організації працівників університету обрали нового очільника – доцента кафедри телекомунікацій Романа Колодія, який впродовж останніх п’яти років був заступником керівника Володимира Гайдука, хоча, як сам зізнається, у профспілці він стільки часу, скільки в університеті – 25 років.
Роман Колодій також очолює Львівське обласне товариство українського реєстрового козацтва.
– Навіщо сьогодні працівникам університету профспілка? Яка з неї, банально кажучи, користь?
– Доволі цікаве запитання. У профспілці треба бути не тому, що всі до неї вступають, адже це не натовп, а організація, створена для працівників, для захисту їхніх прав і гідності. Чим відрізняється політехнік-спілчанин від політехніка-неспілчанина? Спілчани – це люди, які об’єдналися для захисту своїх прав і гідності та є між собою соціальними партнерами. Їхні лідери – голова профкому, голови комісій, профбюро – входять до вчених рад навчально-наукових інститутів. Це означає, що вони мають доступ до інформації, знають, про що йдеться на засіданнях інститутських вчених рад і можуть впливати на будь-які рішення. Ці особи повинні інформувати передусім дирекцію інституту і, звісно, профспілкових очільників про різні порушення, скажімо, які стосуються умов праці, та намагатися ці питання залагодити.
Тому спілчанин нині – це не лише той чоловік, хто стоїть у черзі по матеріальну допомогу чи подарунок до свята Миколая, а той, хто усвідомлює, що на випадок несправедливого утиску його прав і гідності (йдеться про порушення у нарахуванні зарплати, умов праці, можливості відповідного відпочинку) його є кому захистити. Ми ж у профспілці стежимо, в яких умовах працюють політехніки.
А згадаймо про нагальні проблеми працівників на державному рівні, коли виникає потреба захистити гарантування зарплат, не допустити порушення трудових умов. Тоді профспілки численно виходять на мітинги. Це, очевидно, найпромовистіші факти доцільності профспілки. Кажуть, що профспілка – організація зі золотим запасом, бо вона своїми протестами може зупинити найсуттєвіші порушення прав людини.
– Як діє профспілка у Політехніці?
– На сьогодні маємо 3,5 тисячі спілчан. Якщо результативно вирішуватимемо складні питання, то, впевнений, профспілка зростатиме, бо це означатиме, що за потреби можемо впливати на рішення адміністрації. Зрозуміло, що коли профспілковий лідер іде на розмову з керівником підрозділу, то він відчуває, що не сам, бо має підтримку співробітників.
Про ефективність роботи профспілки можемо говорити лише тоді, коли є співпраця, тобто коли працюємо за принципом соціального партнерства. Тому ми постійно діалогуємо з адміністрацією в різних питаннях, а надто коли на часі – створення колективного договору, де прописуємо всі найважливіші моменти, що стосуються роботи працівників.
Хочу сказати, що ті, хто вийшли на пенсію і вже не працюють, але не написали заяви про вихід із профспілки, продовжують бути її повноправними учасниками, тому за потреби можуть до нас звертатися.
– Якщо працівник зрозумів, що на якомусь рівні його права порушують, як йому діяти?
– Будь-які конфліктні ситуації треба спершу намагатися розв’язати на рівні кафедри, інституту чи підрозділу. Якщо це не вдається – звертатися до більш впливових осіб, до керівництва тієї ж профспілки. Тому радимо спершу обговорити своє болюче питання зі своїм представником у профгрупі, а якщо той не зможе зарадити – звертатися до голови бюро підрозділу, до профкому профспілки, точніше, до однієї з комісій, залежно від проблеми і потреби: виробничої, організаційної, житлово-побутової, умов та охорони праці, ревізійної, оздоровлення та соціального страхування, з культурно-просвітницької та фізкультурно-спортивної діяльності.
До прикладу, остання комісія, яку ми назвали, вирішує питання поїздок, екскурсій, походів до театрів і концертних зал; з умов та охорони праці – уточнення норм колективного договору, впорядкування робочого місця, перегляду посадової інструкції, обґрунтування потреби додаткової відпустки до 7 днів (здебільшого її надають, коли є ненормований робочий день, тому треба вписувати цю фразу у посадову інструкцію, бо додаткова відпустка – це гарне стимулювання працівника за теперішніх низьких зарплат); виробнича – укладання трудових договорів, оплати праці; житлово-побутова – впорядкування обліку житлової черги, попри те, що загалом житлова проблема – дуже болюче питання сьогодення.
Окремо хочу наголосити, що діти спілчан і не лише спілчан, а загалом усіх, хто до нас звертаються, їдуть на літнє оздоровлення до таборів Морського чи Славська. І маємо про ці табори чудові відгуки. А коли хтось із наших учасників опиняється у скруті, то отримує від нас матеріальну допомогу.
– Чи пригадуєте випадки, коли профспілці доводилося втручатися, щоб розв’язати проблему працівника?
Коли я був заступником, то довелося втрутитися у конфлікт, що виник між доцентом і завідувачем кафедри. Доцент переніс інсульт, йому залишилося декілька місяців до пенсії, а керівник відмовився підписати йому трудову угоду.
Загалом до нас звертаються, коли порушені будь-які робочі права, найчастіше ті, що пов’язані з поновленням на роботі, звільненням-зарахуванням, виходом із декретної відпустки тощо. До речі, в обласній профспілці працівників освіти працює юрист, який може за потреби захищати працівника у суді, і ця послуга йому нічого не коштуватиме.
– Чому Ви вирішили балотуватися на керівника профспілки?
– На початку я вже сказав, що у профспілці перебуваю стільки часу, скільки працюю у Львівській політехніці. Коли був заступником керівника, то суттєво готувався до цього кроку, адже мій попередник Володимир Гайдук, відповідно до норм щодо вікових обмежень керівника профспілки, працював останній термін. Тому вдячний, що учасники конференції довірили мені цю роботу.
Чому роблю це? Бо люблю допомагати людям. У нашій країні діє чимало спільнот, організацій, але дуже мало тих, де права людини можуть захистити. Профспілка – це сила у силі і важливо – не схибити.