Студент ІТРЕ Станіслав Пестерніков – переможець цьогорічних міжнародних змагань з усного рахунку «Прангліміне» у віковій категорії «Сеньйори». Цього разу хлопець встановив рекорд – 25137 балів, обігнавши свого суперника-литовця на 1317 балів.
Чи багато хто з нас може усно перемножити між собою, скажімо, тризначне число на однозначне або два двозначних? А якщо ще й треба зробити це за лічені секунди? Може виникнути запитання: а навіщо? У наш час навіть на найпростішому телефоні є калькулятор. Однак багато людей таки не мають у цьому потреби, адже швидко вираховують усе в голові. Щобільше, серед осіб різного віку, починаючи від першокласників і до 70-річних, є охочі усно не лише рахувати гроші у супермаркеті чи на базарі, а й змагатися між собою за першість у складних обрахунках, які вони роблять… таке враження, що зі швидкістю звуку.
Мій співрозмовник Станіслав Пестерніков – один із-поміж багатьох таких кмітливих рахувальників. Цього року він утретє взяв участь у «Прангліміне». Фінал цього міжнародного конкурсу відбувся у Львівській політехніці і зібрав учасників із Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Словенії та України. Хлопець каже, що не лише трирічний досвід допоміг йому перемогти у конкурсі, а й рідні стіни.
А починався цей конкурс для Стаса доволі банально і просто: у ліцеї «Оріяна», де навчався, вчителька інформатики, запропонувала своїм десятикласникам, які мають понад 10 балів із математики, позмагатися у «Прангліміне». Тоді Стас на регіональному та національному етапах у категорії «Хлопці» виборов третє місце. І в такий спосіб зміг стати учасником команди на міжнародних змаганнях у словенському місті Мурска-Собота. Там отримав 13-й результат і привіз незабутні враження від міста та екскурсій по ньому, а ще – знайшов нових друзів, зрозумів, що для перемоги важлива наполегливість, терпіння і віра у власні сили. Прикладом для нього став лідер перегонів цих змагань, який брав участь у конкурсі усьоме і йому достатньо було лише запам’ятати завдання та якомога швидше ввести результат на монітор.
Наступного року Стас на регіональному фіналі виборов друге місце, а на національному у Дніпрі – перше.
– Відчуття були захопливі, – завзято розповідає. – Я вже зрозумів, що треба з більшою відповідальністю готуватися до фіналу. Вирушив до Каунаса (у Литві) і виборов дев’яте місце.
Цього року Станіслав уже як студент перейшов у категорію «Сеньйори». Тепер до участі у конкурсі його вже ніхто не заохочував – зареєструвався з власної ініціативи. До того ж уже почувався чемпіоном, зважаючи на результати і досвід попередніх змагань. Тепер хлопець переміг на всіх етапах конкурсу.
– На міжнародному рівні моїм найбільшим суперником з-поміж 11-ти був литовець. Спершу я очікував, що доведеться докласти чимало зусиль, намагаючись обігнати його високий результат, однак коли побачив, що випереджую його, то ще більше впевнився у своїх можливостях.
– У чому полягає конкурс?
– Треба швиденько рахувати приклади різного рівня складності. Скажімо, на множення: перший рівень – 2×0, п’ятий – 9×147, шостий – 37×46, 25×236. Є приклади на множення, додавання, ділення, віднімання. Мені легше додавати і множити, ніж віднімати і ділити. Хоча затрачаю на приклад дві секунди! За одну секунду рахую, за другу – вибираю правильну відповідь і підтверджую її. Є завдання двох типів – стандарт і спринт. На спринт дають менше часу. Там достатньо помилитися на одному рівні – і відразу вертаєшся на попередній. Мене часто запитують, як я це рахую. Ну скажімо, треба 37×49. Множу 7 на 49, потім 30 на 49 і все це додаю. Щоб швидко рахувати, треба мати добру короткочасну пам’ять.
– Її доводиться розвивати постійними тренуваннями?
– Зараз я майже не тренуюся. Нехай інші дотягуються до мого рекорду. А зі серпня почну тренуватися, працюватиму на вищий рекорд. Перед міжнародним конкурсом я більше готувався останні два дні. У день змагань уранці швиденько «пробігся» по кожному типу завдань.
– Що в практичному житті дає вміння швидко рахувати? Яка з цього користь?
– Швидкий усний рахунок допомагає миттєво аналізувати маленькі дрібниці. У чому це полягає? Ось поспілкувався я з людиною, прийшов додому – й аналізую, як вона говорила, що, яким тоном. Це створює можливість більше зрозуміти саму людину, моделювати різні варіанти подій. А ще – допомагає у написанні коду програми.
– А чому обрали саме телекомунікації?
– Я вчився у ліцеї в гуманітарному класі, але захоплювався математикою, технікою, особливо комп’ютерами, ходив на айкідо, здобув коричневий пояс. У 10 класі захистив науково-дослідну роботу з математики на тему «Квадратура геометричних фігур». Тепер гуманітарні предмети мені даються важче, ніж технічні. Хотів вступати на програмування, але потрапив в ІТРЕ, на мікро- та наносистемну техніку. Мені подобається розробляти та досліджувати все, що пов’язане з мікросхемами. Хоча програмування імпонує більше.
