У головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка» відбулося урочисте відкриття відремонтованої та оновленої аудиторії, що розміщена на кафедрі архітектурного проектування Інституту архітектури. На пропозицію викладачів та студентів назвали її іменем старшого викладача кафедри, учасника Революції гідності та воїна АТО Анатолія Максимовича Штанька.
Відкриваючи урочистість, директор Інституту архітектури професор Богдан Черкес зазначив:
– Відкриття кожної новітньої аудиторії в нашому університеті – подія небуденна, практично це – свято. Але цього разу маємо випадок особливий. Адже це спомин про нашого колегу Анатолія Штанька, багатолітнього викладача цієї кафедри.
До речі, присутні пригадали, що зодчий хист він отримав у спадок від батька – відомого архітектора Максима Дем’яновича Штанька, який свого часу керував реставраційними роботами у Львівському оперному театрі.
Тепле, зворушливе слово про Анатолія Штанька сказав і ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало, який наголосив, що у Революції гідності, а згодом у війні на Сході України проти російської агресії взяло участь багато львівських політехніків:
– Сьогодні незабутня подія і для Інституту архітектури, і для Львівської політехніки загалом. Адже ми вшановуємо пам’ять нашого незабутнього побратима Анатолія Максимовича Штанька. На жаль, ми не завше гідно оцінюємо тих людей, що працюють поряд з нами за їхнього життя. Й цю нашу помилку ми нині виправляємо. Це має стати доброю традицією.
Виступаючи із вдячним словом, син Анатолія Штанька Андрій, що також пішов стезею батька й нині є архітектором, сказав:
– Мій батько провів у цих стінах багато років, починаючи зі студентських часів, а згодом викладаючи в цьому, оновленому на його честь, приміщенні. Мені вкрай приємно, що його шанують тут не лише як талановитого архітектора й викладача, але й як воїна та патріота. Він часто отримував дзвінки на фронт від колег з рідного інституту, які гуртом збирали найрізноманітнішу допомогу нашим бійцям і відправляли її в зону АТО. Знаєте, я, на жаль, тільки зараз починаю порівнювати глибинний збіг доль мого батька та діда. Адже мій дід пройшов Другу Світову війну в складі штрафного батальйону. Проте попри всі випробування обидва вони зберегли потяг до архітектури та мистецтва. Й завдяки цьому ми зараз маємо змогу ходити на вистави до Оперного театру, відвідувати матчі на Арені Львів, у проектуванні яких брав участь і мій батько. Тому ця подія насправді знакова.
Хто ця людина, що заслужила на таке вшанування?
Анатолій Штанько народився 11 лютого 1964 року в Мінську. 1980 року вступив до Львівської політехніки на архітектурний факультет. З 2009 року працював в Університеті асистентом на кафедрі архітектурного проектування. З 2017 року він – старший викладач кафедри. За час роботи викладачем керував виконанням більш ніж 40 бакалаврських та магістерських робіт, підготував і видав 2 методичні вказівки з розробки робочих проектів генеральних планів територій, підготував до друку методичні вказівки з виконання генерального плану мікрорайону, а також детального плану території.
Проте Анатолій Штанько був не тільки талановитим архітектором і педагогом, а й відважним та мужнім воїном. Він був скромною і чуйною людиною, палким патріотом України. Саме тому, коли розпочалася почалась війна на Сході, він не залишився осторонь загрози, що нависла над нами. Відтак у складі 24-ї окремої механізованої бригади з липня до середини серпня 2014 року брав безпосередню участь у бойових діях у зоні АТО, разом із побратимами боровся з ворогом у селищах Криві Луки Донецької області, Гвардійське, Волнухіно та Лутугіно Луганської. Саме під Лутугіним був важко поранений. Звідти евакуйований спочатку в Харківський військовий шпиталь, а згодом – у Львівський.
Одужавши, 2016 року він підписує новий контракт на службу в Збройних силах України і вдруге бере участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Згодом повернувся до викладання у Львівській політехніці. На жаль, тяжкі поранення й контузії негативно позначились на здоров’ї патріота. 4 лютого 2018 року Анатолій Максимович у віці 53 років відійшов у вічність...
Зараз в Інституті архітектури мають намір заснувати премію імені Анатолія Штанька за кращі бакалаврські роботи в галузі архітектурного проектування.
Світлини Йосипа Марухняка
