Спорт, зокрема бокс, є потужним інструментом для розвитку людини. Він допомагає розвиватись у багатьох аспектах. В Україні бокс має шалену популярність серед дітей та підлітків, для яких є чимало шкіл, секцій і гуртків. Та є бокс і як вибіркова дисципліна в університетах. Про бокс як університетський предмет, його роль у житті студентів, а також про їхні здобутки розмовляємо з викладачем Львівської політехніки, тренером з боксу Купріяном Гулеєм.
— Чому ви вирішили стати тренером з боксу саме в університеті, а не у спортивній школі, секції чи гуртку?
— Я давно почав займатися боксом як видом спорту, закінчив Львівський університет фізичної культури. А так вийшло, що завершив ще й магістратуру і з’явилася можливість працевлаштуватися в нашому університеті, тож із 2010 року тут працюю.
— Що найголовніше, на вашу думку, бокс дає людині?
— Ну, він має дуже такий різнобічний вплив, розвиває не тільки рухові якості, як усі думають, а й морально-психологічні — стійкість, упевненість. Чимало сторін людської особистості розвиває. Багато спеціалістів у галузі психології стверджують, що, як людина поведеться в рингу, так само вона поведеться й у житті, тому що в стресовій ситуації ми відкриваємося повністю.
— Чи немає у вас думки, що багато студентів, які приходять на секцію, обирають її через те, що спортивні предмети найлегші, бо їх не обов’язково відвідувати, без проблем можна «закрити» і т. д.?
— Ситуації бувають різні. Наведу вам такий приклад: хлопець прийшов до мене на вибіркову дисципліну, заняття з якої відбуваються на другому курсі в нашому університеті, і вже провів десь близько десяти боїв. Був на двох змаганнях, які він виграв, це змагання його рівня, але скажу — він залишився в секції і вдосконалюється далі. Тобто людина прийшла спочатку на загальновибіркову дисципліну, а потім стала займатися цим професійно. І такі випадки не поодинокі, адже бокс сам по собі не має якихось критеріїв чи обмежень для занять на початковому рівні, це дуже практичний вид спорту.
— Як поєднати студентів, якщо хтось займається боксом більшу частину свого життя, а хтось уперше вирішив спробувати в університеті?
— Звичайно, потрібна диференціація спортсменів по різних групах. Є групи, де тренуються більш підготовлені спортсмени, які займалися раніше, а є для початківців. Вони займаються своєю групою, і ми спостерігаємо, як людина прогресує, чи цікаво їй, чи ні. Хто зацікавлюється, залишається, з часом може перейти в сильнішу групу. Тобто процес триває, і люди розвиваються, хто має бажання.
— Чи є у вас студенти, які мають визначні досягнення, — чемпіони України, Європи, світу, можливо, майстри спорту?
— Зараз у нас є непогані студенти, навіть лідери в області, спортсмени, які здобувають медалі на міжнародних змаганнях, турнірах, чемпіонатах України. Можу відзначити дуже перспективного, на мою думку, спортсмена, який, я впевнений, до кінця року мав би виконати норматив майстра спорту з боксу, — це Володимир Крігер, студент третього курсу ІМІТ. Він уже є призером дорослого чемпіонату України, це значне досягнення, а також фіналістом чемпіонату України серед студентів, який закінчився минулого місяця в Умані. А якщо говорити про бокс у Політехніці загалом, то я вважаю, що бокс тут був завжди, тому що є хороший зал, над ним працюють, люди приходять, тренуються, розвиваються і, можу зазначити, за час, що я працюю тут, брали участь у багатьох змаганнях. Якщо говорити про студентські змагання, це були і універсіади, і чемпіонати України серед студентів. Ми мали чемпіона літньої Універсіади України 2017 року в Харкові, а також переможців чемпіонатів України серед студентів, призерів чемпіонатів України серед дорослих у різних вагових категоріях. Тобто університет великий, студентів багато, є кого залучати, коли матимуть бажання, вони будуть тренуватись і в процесі навчально-тренувальних занять можуть досягати результатів.
— Розваги — невіддільна частина життя молоді. Чи контролюєте якось своїх підопічних, якщо, наприклад, змагання незабаром, чи просто загалом забороняєте їм щось?
— Якщо ми говоримо про студентів, які займаються професійно, — я казав, що вони вже на високому рівні: є членами збірної команди України, збірної команди області, — це люди свідомі й знають, чому вони цим займаються, для чого це роблять, тож, відповідно, якщо в них нема свідомого прагнення до занять, до досягнення результатів, вони розуміють, що тоді не буде й успіхів. Це, скажімо так, якщо ми йдемо до своєї цілі й робимо крок вліво чи вправо, то йдемо до неї довше. Якщо ж говорити про студентів масових розрядів, які займаються для себе, то це вже їхній вибір, їм уже всім по 18 років (другий–третій курси), вони свідомі люди, мають розуміти, що їхній вибір матиме відповідні наслідки. От і все. А ринг — це така річ, що не вибачає недбалості, тому що за це в рингу карають, і карають боляче.