Асистент кафедри історії держави і права Інституту права та психології Львівської політехніки Ірина Андрусяк – про виникнення гендерної рівності в Україні.
Антична епоха
– Питання рівності людей завжди хвилювало людство. Ще Аристотель у своїй «Політиці» розмірковує, що таке свобода і як люди нею наділені, відкриває для нас громадянський устрій, але водночас стверджує, що рабами народжуються. Антична жінка проводить своє життя за зачиненими дверима, і поруч з дитиною входить в одну групу громадян. Водночас він розмірковує про присутність жінки у політичному житті держави, стверджує, що її потрібно навчати, і заперечує твердження Сократа і Платона, що жінка – це вада розвитку плоду.
Емансипація в Україні – передумова гендерної рівності
– У другій половині ХІХ століття українці не мали своєї держави і, тим паче, законів, бо Україна була розірвана Російською та Австро-Угорською імперіями. Українська нація була національно та соціально гноблена, але українки відчували ще й дискримінацію за статтю. У цей час у США зароджується фемінізм – ідеологія протистояння чоловіків і жінок. В Україні такий розвиток подій був неможливий, оскільки гнобленою була вся нація, тому відбувається інший рух – емансипація – прагнення людей до рівності. Франко, Драгоманов, Куліш, Костомаров бачили жахливе становище українців і розуміли: якщо не відбудеться консолідація, нація зникне, тому українські політичні діячі, мислителі (чоловіки) закликали українок долучатися до боротьби за національне визволення.
Усе почалося з дворянок, котрі, здобуваючи освіту вдома, перебували у кращому становищі, аніж жінка-селянка, яка була неписьменна, не мала доступу до освіти, грошей, медицини. Оскільки вплив за допомогою законів був неможливий (бо законів не було), з’являється плеяда українських жінок у мистецтві, зокрема письменстві, яке слугувало інструментом вираження проблеми. Консолідація суспільства, намагання вивести націю на вищий рівень ввели українок у суспільне й політичне життя. Ганна Барвінок, Марко Вовчок – перші жінки, які у своїх художніх творах показували насильство в родині, що є й проблемою сьогодення. Можливо, нині ці оповідання здаються простими, але їх писали для української жінки, зачиненої за дверима, яка нічого не бачила і не знала.
Українські дворянки створювали школи й осередки навчання для простих жінок, у такий спосіб підтримуючи останніх, а чоловіки підтримували дворянок. Відбувалося об’єднання суспільства, на відміну від ситуації у США під час другої хвилі фемінізму, що характеризувалася ієрархією: «білі» жінки зневажали чорношкірих та бідних жінок, а чорношкірі – бідних. У нас і дворянки, і селянки мали одну мету – вирватися з жахливого становища. Що цікаво, жіночий рух не був розподілений на Російську чи Австро-Угорську імперії, українські жінки діяли спільно.
Гендер як політтехнологія
– Структура гендерних відносин завжди змінюється. Нині гендерна проблематика дуже заполітизована, і є одним із методів гібридної війни, інструментом роз’єднання суспільства. Особливо гостро це помічаємо перед виборами. Основна проблема гендерної теми в Україні – неправильне трактування: шляхом маніпуляцій, нам пропонують не ті поняття. У законі є чітке визначення, що таке гендерна рівність: це рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі; та рівні можливості для жінок і чоловіків – рівні умови для реалізування рівних прав жінок та чоловіків. Як бачимо, рівність людей не може руйнувати сім’ї й калічити дітей, але у це визначення свідомо вкладають інший зміст. Гендерна рівність не нівелює відмінності між чоловіками й жінками, не затирає стать: ми рівні у правах, але фізіологія у нас різна. Ми постійно чуємо, що поняття гендерної рівності нам нав’язане, воно прийшло зі Заходу і не є притаманне нам, це данина моді тощо, однак згаданий досвід ХІХ століття це заперечує.
Гендерна рівність – це не лише про жінок
– Незважаючи на те, що поняття виникло з фемінізму, при розлученні неповнолітні діти переважно залишаються з матір’ю, навіть якщо та зловживає психотропними речовинами чи алкоголем. В українському законодавстві є поняття «одинока мати», але немає – «одинокий батько», і якщо чоловік виховує дитину сам, жодних соціальних пільг не передбачено. Це є одна зі сучасних проблем гендерної рівності.
