Це в Японії. Бо забезпечені надають перевагу кендо – фехтуванню бамбуковими мечами, яке в «країні сонця, що сходить» є освітнім спортом. Про кендо, бойове мистецтво самураїв, знають і в Україні: прийшло до нас ще в 90-х роках минулого століття, набуло розквіту в 2000-х. А недавно, 30 вересня, у спорткомплексі КПІ відбувся вже Х Всеукраїнський турнір з кендо на Кубок Посла Японії в Україні. Про подію та глибше про цей вид спорту розповів один із суддів турніру, а поза тим – голова Українсько-японського центру НТБ Львівської політехніки Ігор Зорій.
Турнір із кендо – один із мостів, який поєднує Україну та Японію. Цього разу він зібрав до тридцяти спортсменів із Києва, Одеси й Рівного. Стати суддею турніру мене запросили президент Федерації кендо України Ґодай Хірокі та її генеральний секретар Руслан Прилипко. Були два майданчики, де працювали змішані суддівські бригади. У фінальних поєдинках судили два японці та я. Призи переможцям вручав пан Посол Сумі Шіґекі. Зауважу, що кендо деяких учасників турніру було вже доволі якісне й близьке до японського: швидкість, динаміка руху, викрик (додає впевненості, лякає суперника і стає імпульсом для вибуху сили), поєднані в одне.
Я не мріяв займатися кендо, я хотів займатися іайдо – мистец-твом блискавичного вихоплення меча. Але коли здав на перший дан іайдо в Японії, то мій учитель сказав, що мені ще треба зайнятися й кендо. Я не міг відмовити вчителю. Тож від 1998 року займаюся кендо, хоч надто не просунувся в ньому – з іайдо маю п’ятий дан, а з кендо лише третій.
Особливість кендо – поєдинок відбувається надзвичайно швидко, до п’яти хвилин. У підготовці до атаки треба чекати, коли суперник проявить слабинку – мистецтво концентрації в кендо дуже важливе, адже напад блискавичний. У звичайному фехтуванні використовують доріжку, а в кендо – квадратний майданчик, у межах якого суперники рухаються довільно, тому причепити до них датчики, які б фіксували удари, складно. Тож судді часто орієнтуються на звук – правильний удар має дуже специфічний тембр.
Самураї тренувалися зі справжніми мечами, залізними або дерев’яними. Щоб уникнути травм, було придумано кендо. Перед змаганнями обов’язково перевіряють сінаї (бамбукові мечі), чи нема скалок і тріщин. Чоловічий меч важить приблизно 510 г і більше, жіночий – 440 г. Здається, що то невелика вага, та коли починаєш ним змагатися – то непросто. Дуже часто в кендо травмують п’яткове сухожилля. Можливо, тому в кендо актуальний принцип «ніколи не відступати». Поширеними є й травми коліна – під час удару треба тупнути ногою. Прикро, що в Україні нема відповідної, пружної, підлоги – хлопці в Києві займаються на бетонній підлозі, покритій тонким лінолеумом. Укол у горло, якщо невмілий, теж дуже небезпечний, японські школярі цей технічний прийом навіть не освоюють.
У кендо всі удари роблять лівою рукою. Чому? Бо, по-перше, ліва рука слабша. Тож, на думку японців, її треба розвивати. По-друге, права рука як чорт, бо зазвичай тримає ніж чи меч, тож ліва, яка символізує Будду, мусить її стримувати – часто в буддистській медитації ліва рука лежить на правій. Таким чином розвиток лівої руки є розвитком миролюбства. Це також веде до розвитку правої півкулі мозку: не раз майстри кендо ставали ще й відомими художниками, каліграфами, поетами.
Цей цікавий вид спорту не тільки допомагає розвивати концентрацію, а й приділяє багато уваги етикету. У кендо, як і в інших бойових мистецтвах, усе починається з поклону й завершується ним. Під час тренування – шикування зі складанням обладунків, коротка медитація, поклон до головного місця в залі (синтоїстського вівтаря), вчителям і один одному. Важливою також є постава, бо вважається, що внутрішній стан людини безпосередньо залежить від неї. Правильна постава – це один із чинників, який пов’язує кендо із дзен-буддизмом. На вищих рівнях кендо є активною формою медитації.
В кендо важливі охайність і витривалість. До тренування миєш залу для себе, після нього – для тих, хто прийде після тебе. Психологічна витривалість – вміння залишатися повсякчас спокійним і дочекатися шансу здобути переможний бал. Це можливо, якщо в тебе емоції відсутні. Коли ж ти переміг, не треба виявляти радість бурхливо – супернику ж через поразку гірко.
Кендо викладають у школах й університетах. Добре було би запровадити кендо і в Політехніці, це могло б налагодити дружні контакти з японськими університетами. Правда, обладунки для кендо дуже дорогі…
