Рік Івана Левинського у Львові завершується грандіозною виставкою у Музеї етнографії та художнього промислу, яку відкрили у середу. Виставка триватиме пів року. Багато виробів на прилюдний огляд виставлені вперше. Це майже 350 раритетів, які свого часу успішно продукувала фабрика Левинського. У п’яти залах експонуються керамічні, скульптурні, різьблені вироби, а на екранах моніторів, встановлених на стінах, – інформація про споруди, на яких закарбовані творіння будівничого.
Далеко не всі львів’яни знають, що теперішнє наше місто – це здебільшого архітектура Івана Левинського. Його кераміка на фасадах позиціонувалася колористично й орнаментально. Левинський – будівничий оперного театру, залізничного вокзалу, страхового товариства «Дністер», кварталів, вулиць: академіка Богомольця, академіка Павлова, Донцова, Котляревського, Чупринки, Нового Світу. Його роботи впізнавані за українськими мотивами, якими Левинський оздоблював усі свої вироби. А орнаменти на керамічну плитку, вази, тарелі часто переносив із вишиванок бойків і гуцулів.
– На його фабриці на замовлення НТШ розробили невеликі фігурки народних типажів у строях. Дослідники його творчості говорять, що того, що зробив Левинський за все життя, вистачило би на декількох людей, – каже завідувач сектору експозиції Львівського музею етнографії Андрій Колотай.
Різьблені тарелі, плитка з розписами, дахівка, вази (до речі, одну з них митрополит Шептицький подарував цьому музеєві), пічні кахлі. В одному із залів – інтер’єр помешкання галичанина на поч. XX ст. у дусі Івана Левинського.
У своїй діяльності будівничий міцно стояв на фундаменті академічної школи Львівської політехніки, запозичив віденську сецесію. І створив львівську. Започаткував містобудівельне ядро «нового» Львова. Сягнув висот національного модерну. Однак як знаний педагог, професор архітектури, успішний підприємець дуже влучно сказав, що сучасники не можуть осягнути красу, на це потрібен час.
– Сьогодні Іван Левинський – дуже популярна людина. Є позитивні моменти, пов’язані з програмою року Левинського. Традиційно у вересні я запитую першокурсників, яких відомих архітекторів вони можуть назвати. І цього разу вперше за останні роки багато з них назвали Івана Левинського та розповіли про деякі об’єкти його творіння, – зауважує асистентка Інституту архітектури, одна з організаторок виставки Юлія Богданова.
«Різьбив душі людей силою характерну, молотом енергії і кров’ю серця», – ця епіграма викарбувана на могилі Івана Левинського, що на Личаківському кладовищі, надихає поціновувачів його творінь донині. А деякі факти з життя допомагають ближче його пізнати:
- своє покликання визначив у 12 років; це сталося після того, як після смерті батька пішов дякувати, адже мав чудовий голос; одного разу сказав мамі: «Я хочу вчитися в технічній школі»;
- жив поруч із фабрикою, робота була його життям, не мав окремої вілли чи особняка, хоча міг собі це дозволити;
- почав підприємницьку діяльність з невеликої двоповерхової споруди з устаткуванням та пічкою; спершу там працювало п’ятеро осіб; поступово фабрика стала одною з найпотужніших у Галичині;
- 70% будівель фабрики на Чупринки збережені, нині там розміщені різні установи;
- свою майоліку (полив’яну кераміку) називав коханкою;
- 80% кахлів на фасадах львівських будівель – це кахлі фабрики Левинського;
- горб і маленький зріст не були для Левинського перешкодою до активного повноцінного життя;
- людина високої культури та інтелігентності, до всіх звертався «серденько»; навіть коли один із робітників фабрики взяв собі якийсь матеріал, Левинський про це дізнався, і запитав: «Чого ж ти мені, серденько, не сказав? Я би тобі це дав».
Позаяк виставка триватиме довго, то її зможуть відвідати усі зацікавлені і таким чином відкрити собі код Івана Левинського.
