Нещодавно до Політехніки завітали випускники спеціальності «Архітектура» 1964–1969 рр. – у рідному виші вони святкували п’ятдесятиліття завершення свого студентства.
Спочатку політехніки зустрілися зі завідувачем кафедри архітектурного проектування Миколою Габрелем, де дізналися про теперішнє навчання в Інституті архітектури, порівнювали його зі своїм, згадували викладачів і розпитували про сучасних студентів, опісля оглядали актову залу.
На зустріч до університету прибули не лише львів’яни, а й ті, хто нині живе і працює у Києві, Рівному, Ужгороді. Особливою несподіванкою для випускників став приїзд Василя Новікова, який вже багато років у Москві.
– Після випуску мене відправили у Саратов, де я й почав працювати. Найбільш яскравими студентськими спогадами є захист диплому, участь у студентському будівельному загоні, але загалом було багато всього – я навіть сказав би, що неяскравих моментів узагалі не було. Добре пам’ятаю викладачів, особливо Романа Миколайовича Липку – це людина-подарунок, – каже пан Василь.
Серед випускників – заслужені та народні архітектори України, народні художники,викладачі Політехніки, лауреат Шевченківської премії Юрій Серьогін, автор проекту оперного театру в Харкові Валерій Бельчиков, професор, викладач архітектури в Македонії, колишній Консул Македонії в Україні Мартін Гулєский, член-кореспондент УАН та лауреат Львівської обласної премії за проект монумента вшанування жертв Скнилівської трагедії Олег Боднар, авторка проекту готелю «Турист» – першої київської багатоповерхівки – Ніна Стасюк та багато інших талановитих людей.
– Студентські роки – це така величезна частина мого життя! Я знаю людей, які навіть ніколи не згадують, що вчилися в інституті, але це не про мене. Я вступила в 1962 році, тоді ми тиждень навчалися, тиждень працювали. З першого вересня ми отримали трудові книжки: дівчата були малярками, хлопці – плиточниками. До цієї групи я прийшла на третьому курсі після академвідпустки. Нині я перекваліфікувалася на ландшафт – маю срібну медаль ВДНГ за озеленення міста Рівне. Сьогоднішня зустріч – це дикий захват! Я привезла фотографії сорокарічної давнини, коли в нас була зустріч. Усі змінилися, декого навіть не одразу впізнала. Є ті, з ким постійно бачуся, а з рештою спілкуюся скайпом, телефоном – ми стараємося всі триматися на зв’язку. Однак є декілька людей, з якими ніяк не вдається налагодити контакти, – каже Наталія Яковлева, яка приїхала з Рівного.
Колишні одногрупники ділилися студентськими спогадами. Незважаючи на те, що минуло півстоліття, вони досі пам’ятають, що стипендію отримували у розмірі 32 карбованців, мешкання в гуртожитку коштувало 1,80 карбованця на місяць, а за обід у їдальні платили 42 копійки.
– Я ще з дому щось привозив, а сусід по кімнаті Іван міг хіба раз на три місяці поїхати до себе на Вінниччину, тож доводилося жити лише на стипендію, але все було добре. Був рік, коли в нашій їдальні на столах були безкоштовні хліб і гірчиця, то коли стипендія вже зовсім закінчувалася, це була наша улюблена їжа, – сміється випускник Ярема Кушнір.