Бібліотека Львівської політехніки запросила усіх охочих на зустріч із представниками Товариства звʼязків з українцями за межами України (Україна - Світ»). На заході було декілька речників із організації, які розповідали про свою цінну діяльність у цій структурі. Вони дали чітко усвідомити наскільки ця праця є важливою для розвитку українства та його захисту.
Людина, яка була першою представлена, розповідала неймовірні та цікаві історії із життя Львівського обласного відділенння Товариства звʼязків з українцями за межами України — Михайло Гнатюк. Він є виконувачем обовʼязків голови товариства, а також професор Львівського Національного університету ім. Івана Франка.
Чимало є тих людей, які навіть не знають про існування такої громадської організації та яка її діяльність поготів. Саме тому, пан Михайло трохи доторкнувся до історії товариства «Україна - Світ». Воно було засноване у 70-х роках у межах УРСР. Головне завдання організації — спрямовувати роботу з українцями поза межами УРСР у відповідному руслі.
«Відверто, то це була організація, роботу котрої скеровували певні органи, які мали своїм завданням посилати вчених, письменників передусім до Канади, США, Німеччини, для того, щоб проводити відповідну роботу».
Після СРСР ця організація залишилася, лише частково змінилась назва. Для того, щоб відмежуватись від УСРС, вона дещо змінила імідж й стала називатись «Україна – Світ», аби показати звʼязок з українцями поза межами Батьківщини. Історія товариства «Україна - Світ» є значною, і, як правило, очолювали її відомі науковці, або письменники, або культурні діячі. Під цим брендом ця організація збереглася і до наших днів. У свій час головою Всеукраїнської організації був поет Володимир Бровченко, пізніше був Іван Федорович Драч, який приблизно до років 25 років керував організацією. Після його смерті, сьогодні організацію очолює відомий вчений академік Микола Григорович Жулинський. Однією із знакових постатей, на чолі котрої функціонувала Львівська обласна організація, був у свій час ректор Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка — Зенон Олексійович Дашак. Після того, як цей відомий чоловік відійшов, протягом 30 років керівником Львівської обласної організації товариства «Україна - Світ» був професор Львівського Національного університету ім. Івана Франка — Богдан Якимович. Він до своєї роботи залучив зокрема і пана Михайла.
«Ми проводили надзвичайно потрібну культурну освітню роботу. Це була робота не лише в Україні, але і в Румунії, Польщі, Чехії Словаччині. Вона чітко планувалася, не була стихійною. Були засідання з питань розвитку ідей, подальшої роботи».
Членами президії товариства «Україна - Світ» є 12 осіб, і це були знакові й дуже впізнавані для Львова люди: Борис Возницький зокрема. Це був вкрай енергійний чоловік, який мав поза 75 років. Такі громадські справи наче й справді продовжують життя. Також одним із членів був відомий скульптор — професор Львівської національної академії мистецтв — Іван Самотос. Зокрема докладали свою працю та зусилля й відомі письменники, наприклад, Роман Рутківський.
Проте, як зазначає пан Михайло, товариство не має найменшого фінансування. Усі заходи проводяться «з власної кишені». З огляду на це, наша громадськість повинна звернути свою увагу на цю, хоч і не велику, проте сильну команду захисників української культури.
Організація суміжна із захистом від маргінезування українських символів, памʼяток та традицій. У команді товариства є представники, кожен з яких докладається своєю фаховою діяльністю та формує повноцінний діяльний апарат з усіма потрібними фахівцями та діячами. Однією із таких представників є Галина Попович. Вона займає юридичну частину. Такі спеціалісти є важливими, адже коли є певні справи із неправомірними діями стосовно української тематики, їх треба вміти виявляти і вирішувати на користь захисту. Пані Галина навела декілька прикладів з власного досвіду, коли їхній команді потрібно було вирішувати питання з протекції наших відомих історичних діячів від невігластських наклепів іноземців. Також не дозволяти на наших вулицях «посувати» або й геть забирати пам’ятники нашим славетним історичним діячам. Представники товариства часто натикаються на такі речі і, звісно, з успіхом протидіють їм.
Ще однією гілкою діяльності організації є виховання дітей та молоді в атмосфері підтримки українських традицій. Це є спеціалізація Уляни Лях. Вона з неабияким теплом розповіла про свою активність, згадуючи, що вони починають роботу від найменшого: тобто з тих, які мають стати основою для майбутньої квітучої, незалежної, прогресивної держави.
«Чим ми займаємося? — ми ділимо свою ділянку роботи на дві частини — тобто ту, якою ми займаємося тут, в Україні, та тою ділянкою, якою ми займаємось за кордоном. В основному, ми контактуємо з дітьми української діаспори або з дітьми, етнічними українцями за межами України особливо з Підкарпатського воєводства, тобто з тим, що територіально для нас найближче»
У першу чергу, вони проводять різні українські тематичні стародавні майстеркласи для дітей, молоді, для дорослих з різних куточків України. Від 2013 року стали проводитись гаївки у селищі Мокре (Польща, Сяноцький повіт). «Це була одна із перших, мабуть, поїздок з гаївками за кордоном» — пригадує вихователька. Спогади з цим місцем були особливими. Вони брали зі собою з України дітей до тих, що були серед української діаспори. Зокрема було чимало й охочих поляків, які приєднувались до цих творчих заходів з нашими традиціями. Це був цікавий досвід.
До повномасштабного вторгнення вони проводили щороку таборові зустрічі для дітей та молоді за кордоном, особливо на Сяноччині. Організовували різні концерти, або влаштовували зустрічі-чаювання для молоді. Однак, пані Уляна зазначила, що вони вже не виїжджають за кордон після початку великої війни. Але товариство не полишає свою діяльність та збирає дітей, які мають можливість «потаборувати» тут, на межах Львівщини та Карпат, на літній період.
«Ми проводимо таборові тематичні зустрічі, щодня з іншою тематикою. Ми практикуємо навіть онлайн зустрічі»
Проводилась онлайн-зустріч з польським садочком, де усі спільно з дітьми вивчали цікаву українську коляду. Було дуже весело, як описує пані Уляна. Діти перший раз побачили, що можна от так просто зустрітись. Серед українських дітей у польському садочку були й ті, які тікали від війни. Ця віртуальна зустріч була дуже зворушлива: «Ну тобто їхні очі просто горіли». Це дійсно важливо, коли ми піднімаємо старі українські традицї.
«Був випадок з попереднього літа, коли зібралось громада дітей з різних куточків України, і ми готували з батьками елементарні іграшки для дітей. І наскільки воно передає оту сутність матері, передання глибинної традиції, коли мама вкладає душу та серце, побажання — це плекання старих традицій»
