Початок студентського життя, переїзд в інше місто, знайомство з новими людьми – все це викликає неабияке хвилювання у першокурсників. Але як це часто буває вже перші тижні навчання розвінчують багато надуманих страхів. Тому ми розпитали в першокурсників Львівської політехніки, чого вони найбільше боялися та як все насправді.
Ніколета Машук – першокурсниця Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій: «Не знала, чи я зможу звикнути до нових графіків»
Насправді мені важко підлаштовуватися до графіків, тому я думала, що буду мати з цим велику проблему. Наприклад, мені важко звикнути до того, що треба зранку вставати, зберігати концентрацію впродовж усієї пари. Але насправді ці півтора години минають дуже швидко. У нас є перерва 5 хвилин між частинами лекцій – це дозволяє трішки відпочити. Щоправда, деякі викладачі не роблять цієї перерви, але потім відпускають нас на 5 хвилин раніше – такий формат теж для мне зручний. Я переживала, що не зможу всидіти на місці стільки часу й зізнаюся перші два дні так і було, але потім все внормувалося. Сьогодні, коли я сиджу на парі, то навіть не помічаю, як минає час. Рано прокидатися вже не так страшно.
Лаврін Маїк – першокурсник Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології: «Найбільше переживав, що викладачі будуть дуже строгі й не пояснюватимуть щось додатково»
Я хвилювався, як пройде знайомство з викладачами, бо воно відбувалося безпосередньо під час пар, у ході навчання. Але радий, що всі, з ким я вже встиг побачитися, дуже приємні. Також важливо, що викладачі завжди йдуть тобі на зустріч і готові пояснити щось додатково. Вони навіть можуть залишитися після пари й це зробити. Для мене такий підхід важливий, бо насправді в перші дні було багато незрозумілих моментів, виникало та й виникає досі чимало питань.
Вікторія Радюк – першокурсниця Інституту архітектури та дизайну: «Я хвилювалася, чи знайду спільну мову з одногрупниками»
Більшість моєї групи зі Львівської області, а я сама з Волинської, тому трохи переживала, як увійду в колектив. Також не знала, чи вдасться знайти спільну мову з одногрупниками, чи налагодимо з ними контакт. Але радію, що я досить швидко знайшла свою компанію. До речі, познайомилася з одногрупниками, які також не місцеві. Насправді, ми почали вчитися зовсім нещодавно, тому ще не всіх запам’ятала, але радію, що вже маю своє коло спілкування, однодумців.
Кароліна Кочанська – першокурсниця Інституту механічної інженерії та транспорту: «Я до останнього не знала, чи матиму місце в гуртожитку»
Я одразу написала заяву на поселення в гуртожиток, адже приїхала з Івано-Франківської області. Однак спочатку мені відмовили, бо не знайшли місця. Та й за списком я була 130-та. Тому почала шукати квартиру, вже навіть підібрала деякі варіанти, але 14 вересня, буквально за день до початку навчання, мені подзвонили й сказали, що я можу поселитися. Відверто кажучи, коли їхала в гуртожиток, то дуже боялася, не знала, які там будуть умови, але, на щастя, з кімнатою пощастило: санвузли, кухня, ремонт – все досить непогано, тому я задоволена. З дівчатами теж вдалося знайти спільну мову. Ми житимемо втрьох: двоє дівчат першокурсниці, а інша студентка – п’ятикурсниця. Також великою перевагою є те, що можу пішки ходити в університет, зараз це досить зручно.
Максим Возниця – першокурсник Інституту будівництва та інженерних систем: Я гадав, що вища математика – це значно складніше, що не розумітиму цю дисципліну
Зізнаюся, я дуже боявся перших пар із вищої математики, бо думав, що ця дисципліна значно складніша. Був майже впевнений, що нічого не зможу зрозуміти, бо ще в школі вона давалася мені досить важко. Але наразі все йде легко. Те ж саме можу сказати й про фізику, й про креслення та інженерну графіку. Всі ці дисципліни, здавалося, дуже складні, але якщо сконцентруватися й мати терпіння, то завдання розв’язувати досить легко. Так само й з лабораторними. Наразі їх у мене ще небагато, але якщо ти розумієш позначення, то все заповнити не важко, тому головне вчитися й тоді зі всім можна розібратися.
Як бачимо, перші тижні навчання не такі вже й складні. По суті з усіма страхами можна впоратися, якщо докласти трішки зусиль, упевненіше відкривати нове.