5 січня 1945 року Андрія Моторного з Харківського гірничо-індустріального інституту (ХГІІ) відрядили у Львівський політехнічний інститут для організації геодезичного факультету. Яким же був новоприбулий керівник, той, кому судилося стати засновником львівської геодезичної школи радянського періоду?
Андрій Моторний (1891–1964) захоплювався геодезією, прищеплював любов до неї молодим науковцям, студентам, популяризував її, щоб залучити до лав геодезистів молодих і талановитих. «Першим, хто досліджує територію для різних гідроспоруд, є інженер-геодезист. Він є канвою, вкриває досліджувальну територію опорними пунктами, закріплює їх бетонними стовпами і з великою точністю визначає їх координати як у плановому, так і у висотному відношенні», – зазначав Андрій Моторний. Він наголошував, що роль геодезиста в народному господарстві країни має велике значення. Кожна будівля, будь-яка інженерна чи гідротехнічна споруда, планування міст, заводів, прокладання залізниць неможливі без активної участі інженера-геодезиста.
Дописуючи до газети «Радянський студент», він знаходив потрібні слова, прагнув заохотити здобувати професію геодезиста і продовжувати розвиток геодезичної науки: «Дуже відповідальну і дуже точну роботу проводить інженер-геодезист не тільки при будівництві гідроелектростанцій і прокладці осушувальних або зрошувальних каналів, але й при прокладці метрополітенів, вугільних шахт, тунелів, будівництві залізничних і шосейних шляхів, при геологічних розвідках корисних копалин, різноманітних експедиціях і т. д. З цього короткого переліку робіт видно, яка цінна, цікава і корисна для нашої Батьківщини праця інженера-геодезиста. Він є одним із найнеобхідніших спеціалістів у великих проектних організаціях».
Педагогічну діяльність Андрій Моторний розпочав ще будучи студентом Костянтинівського межового інституту (тепер – Московський державний університет геодезії і картографії). Викладав математику, геодезію, меліорацію та земельне законодавство у Сільськогосподарському технікумі в м. Золотоноша на Черкащині, а впродовж 1922–1924 рр. очолював цю установу.
У Харкові пройшов шлях від старшого викладача кафедри геодезії Харківського геодезичного і землевпорядного інституту в 1927 р. до доцента кафедри геодезії і заступника директора з навчальної роботи Харківського геодезичного інституту (ХГІ) у 1930 р. У 1934 р. Харківський геодезичний інститут увійшов на правах геодезичного факультету до Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ). Науковець став деканом факультету та доцентом кафедри геодезії. Працював там до початку Другої світової війни. Він був одним з небагатьох, хто читав лекції українською мовою.
Після звільнення України від німецької окупації Андрій Моторний очолив геодезичний факультет і кафедру геодезії Харківського гірничо-індустріального інституту (до 1944 р. – ХІБІ).
Після переїзду до Львова упродовж року вирішував організаційні питання, пов’язані зі створенням у політехнічному інституті геодезичного факультету. Однією з проблем була відсутність кадрів, внаслідок репатріації до Польщі значної частини професорсько-викладацького складу. Викладачів Андрій Моторний запросив з ХГІІ та Новосибірського інституту геодезії, аерофотознімання і картографії. Серед них були: доценти О. І. Кобилін, М. К. Мигаль, М. І. Груздьов, старші викладачі П. Т. Бугай, О. С. Лисичанський, О. О. Горін, О. С. Колосова-Єгорова, Є. С. Гаврилова та інші.
Навчальних посібників російською мовою, якою планувалося навчати студентів, не було зовсім, геодезичних приладів вистачало лише для демонстрації. Організаційні клопоти та самовіддана праця Андрія Даниловича дали результати. «Підприємства Головного управління геодезії і картографії при Раді народних комісарів СРСР виділили прилади, Московський інститут інженерів геодезії, аэрофотозйомки і картографії та Ленінградське військово-топографічне училище надіслали підручники зі спеціальних дисциплін». І ось, восени 1946 р. з початком навчального року, Андрій Моторний став деканом новоствореного факультету.
Галузями наукових інтересів Андрія Моторного були геодезія, картографія та фотограмметрія. Одним із напрямів його досліджень були системи ланок в полігонометрії, відомих тепер як засічки Моторного. Він запропонував своє аналітичне рішення знаменитої задачі Снелліуса-Потенота.
Моторний є автором понад 30 наукових праць і підручників з геодезії, фотограмметрії, картографії і педагогіки. «Більшість його наукових праць тепер маловідома сучасним українським дослідникам. Деякі втрачено під час Другої світової війни».
Андрій Моторний завжди був у курсі наукових новин. Йому допомагало добре знання німецької і французької мов. У зрілому віці розпочав вивчення англійської мови. Щорічно передплачував вітчизняні та іноземні наукові журнали, наприклад: «Геодезия и картография», «Vermessungstechnik», «Przegląd geodezyjny» і «Geodetický a kartografický obzor». Виступав на науково-технічних конференціях, писав історію вищої геодезичної освіти в Україні і науково-популярну книгу з геодезії.
Ще у 1933 р. Андрій Моторний видав перший в Україні підручник українською мовою «Нижча геодезія. Частина друга. Мензульне знімання». Як «перша ластівка» української навчальної книги з геодезії цей підручник досі не втратив свого значення, зокрема для розвитку української геодезичної термінології.
Оскільки лекції з геодезії для студентів Андрій Моторний завжди читав українською мовою і більшість його публікацій теж були українською, то, за власним визнанням науковця, гостро відчувалась необхідність саме української геодезичної термінології. Тому й природньо, що упродовж десятиліть він збирав і упорядковував лексичний матеріал для українського геодезичного словника. У передмові до словника, який Андрій Моторний завершив незадовго до смерті, вчений писав: «Геодезія і суміжні з нею науки конче потребують створення подібного словника. Адже практично на Україні не існує жодного словника, в якому б була зроблена спроба упорядкувати українську геодезичну термінологію. Це заважає, зокрема, викладачам, які читають курси геодезії у численних вузах України. Такий стан гальмує нормальний розвиток геодезії в республіці» (збережено пунктуацію й орфографію автора). Через різні перешкоди за життя науковця словник так і не побачив світ.
«Російсько-український геодезичний словник» вийшов лише у 1994 р. завдяки зусиллям групи ентузіастів під керівництвом доцента кафедри геодезії Державного університету «Львівська політехніка» Володимира Літинського. Вшановуючи пам’ять Андрія Даниловича Моторного, авторський колектив доопрацював словник. До підготовлених вченим близько 1000 термінів додано понад 7000, зроблено лексичні уточнення і граматичні корективи.
Чимало зусиль Андрій Моторний доклав до створення львівського відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства при АН СРСР (ЛьвіВАГТ). Воно було засноване у червні 1962 р. Вченого обрано головою Ради відділення. На цій посаді він намагався відкрити у Львові планетарій. Шкода, що задум науковця не було реалізовано.
Нами висвітлено лише окремі фрагменти діяльності Андрія Моторного. Він був українцем, одним із засновників української геодезичної школи і української геодезичної термінології, нащадком давнього козацького роду з Черкащини. Помер Андрій Данилович Моторний 26 лютого 1964 р., похований на Личаківському кладовищі у Львові.
Під час підготовки допису використано статтю Дрбал А., Радєй К. «Професор А. Д. Моторний (1891–1964) – один з засновників української геодезичної школи».
