Що чекає на катедру української мови після скасування нової редакції правопису ОАСК? Про це нам розповіла мовознавиця, кандидатка філологічних наук, доцентка, завідувачка катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» – Куньч Зоряна Йосипівна. Ми поговорили про ідеальний правопис, діалекти та чому необхідно вдосконалювати мовні знання.
– Яке ваше ставлення до нової редакції українського правопису, запровадженої 2019 року, та її скасування Окружним адміністративним судом Києва?
– Правопис для мови – це як протокол лікування для хворого. Його мають визначати фахівці. Зміни до правопису – це справа правописної комісії. Вона розуміє, за якими законами живе мова, і пропрацьовує відповідні рекомендації, щоби врівноважити певні недоладності.
Найідеальніший український правопис було запроваджено 1928 року. Тоді відбулася Всеукраїнська правописна конференція – з’їзд філологів з усіх куточків України, з держав, на території яких тоді жили українці. Утверджували правописні рекомендації найвизначніші українські уми – Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко. Починаючи від 1933 року, цей правопис було поступово ліквідовано з єдиною метою – наблизити українську мову до російської.
Правописна комісія в 90-х роках напрацювала дуже серйозні й правильні рішення. Тогочасний директор Інституту української мови НАН України і голова правописної комісії професор Василь Німчук 1997 року видав книжку «Проєкт українського правопису», в якій обґрунтував усі зміни, що їх пропонувала впровадити правописна комісія, з історичними довідками, покликаннями на авторитетні джерела тощо. На жаль, цих напрацювань не вдалося зреалізувати в дев’яностих.
Після смерті професора Василя Німчука правописна комісія в оновленому складі запропонувала інші зміни, які я назвала б половинчастими. Адже запроваджується подвійна норма щодо багатьох правил: щодо невластивих для української мови збігів голосних; щодо написання «т» і «ф» на місці давньогрецької «Θ» (тети); щодо родового відмінка іменників жіночого роду (радости і радості). Окрім цього, деякі нагальні для нашої мови зміни так і не впроваджено, до прикладу, варто було уточнити правопис апострофа в словах іншомовного походження. Аби в словах «бюро», «бюджет» ставити апостроф, як і в слові «б’ю». Бо яка потреба дитині запам’ятовувати ці слова як винятки? Сучасний правопис все ще не досконалий, потрібно ще багато зусиль, аби він відповідав духові української мови.
Запроваджений 2019 року правопис не пропонує радикальних змін, всі нововведення мають достатні обґрунтування, але, попри це, викликають спротив у деяких громадян. Очевидно, найбільше новий правопис не подобається тим, хто не хоче вивчати українську мову.
– Часто кажуть: «Навіщо потрібно вчити нові правила?» чи «Як бути дітям, що складають ЗНО, перевчати все наново?»
– Будь-яка людина впродовж усього життя самовдосконалюється. Ми довідуємося щось нове, здобуваємо нові навички, постійно над собою працюємо. У курсі риторики, який ми викладаємо для наших студентів, основним гаслом є те, яке проголосив Цицерон: «Ораторами не народжуються – ораторами стають». І мовному вдосконаленню немає меж. Не так багато зусиль потрібно докласти, аби утвердити в собі певну мовну звичку. Приміром, говорити катедра, етер, радости, любови. Адже й «ґ», яке було вилучено з нашої абетки близько століття тому, ми навчилися знову вимовляти. Коли я була школяркою, чула, як моя бабуся казала: «ґудзик», «ґанок». А я тоді її виправляла, мовляв, у нас є «г», тому треба казати «гудзик» і «ганок». І лише згодом я усвідомила, що в нашій генетичній пам’яті закладено основні засади рідної української мови, ми чули й запам’ятовували, як розмовляли наші предки. Тому, очевидно, багато хто з нас, навіть не маючи спеціальних знань, відчуває нагальність певних правописних змін. Але комусь треба докласти зусиль, щоби їх усвідомити, запам’ятати. Отож важливо не бути байдужим, цікавитися, чому існують саме такі рекомендації. Зрештою, зміни до правопису, запроваджені 2019 року, упереваж стосуються не надто часто вживаних запозичених слів.
А щодо ЗНО, то тут взагалі турбуватися нема про що, адже новий правопис ще впродовж п’яти років існуватиме паралельно зі старим. Ми маємо достатньо часу, аби навчитися, вдосконалити свої мовні знання.
– Чи укладали ви на катедрі якісь посібники, навчальні матеріали відповідно до нової редакції правопису, чи були якісь інші напрацювання?
– Звісно, впродовж цього року ми не сиділи склавши рук, у нас є дуже багато напрацювань. 2020 року ми видали низку навчальних видань: посібники для студентів бакалаврату з української мови за професійним спрямуванням і зі сучасної української мови, збірники тестових завдань для абітурієнтів і з мови, і літератури. Безумовно, у цих працях відображено всі зміни, які внесла правописна комісія. Ми маємо вчити студентів за правильними стандартами, а не за вже застарілими.
Повертаючись до правомірності ухвали одіозного Окружного адміністративного суду Києва, який вже прославився своїми, м’яко кажучи, дивними рішеннями. Якщо в його ухвалі йдеться про те, що Кабінет міністрів України не мав права запроваджувати зміни до чинного правопису, то я запитую: а яке право має суд ухвалювати рішення щодо змін до чинного українського правопису. Невже він компетентний у цьому?
Рішення про внесення змін ухвалила Президія НАН України та відповідний комітет Міністерства освіти і науки України за поданням правописної комісії. Там працюють фахівці, які мають відповідні знання і досвід, тому можуть ухвалювати такі рішення. Але аж ніяк не Окружний адміністративний суд міста Києва.
– Зі слів Ільченка, херсонського адвоката, позов був «для захисту української мови від її спотворення на користь регіональних діалектів». Виникає два запитання. Чи діалектні норми наявні в редакції правопису, що запроваджений у 2019 році? Чи справді діалект спотворює мову?
– Наскільки мені відомо, цей позов подала учениця 8-го класу. Тобто вона та її адвокат – фахівці в питаннях мови, аби робити такі висновки? Навіть коментувати ці речі соромно. Ясна річ, що цей правопис відображає загальнонаціональну літературну мову, якою розмовляє вся Україна. Зрештою, наша літературна мова сформувалася на базі діалектів. Адже мова живе в діалектах, завдяки діалектам вона розвивається, вдосконалюється, а без них жити не зможе. Тому нашій мові так складно відроджуватися на східних теренах України. Великі міста дуже росіянізовані, діалектне мовлення, яке живе в селах і малих містечках, багато хто помилково вважає непрестижним. Моя товаришка німкеня розповідала мені, що в німецьких школах діти вивчають і літературну німецьку мову, і діалект свого регіону. Тому німці зазвичай розмовляють своїм рідним діалектом і легко розпізнають іноземця, котрий спілкується літературною німецькою мовою.
Загалом літературна мова існує для міжрегіонального і міжчасового порозуміння. Це особлива форма існування мови.
– Хтось називає правки «кривописом», хтось не зважатиме на рішення суду. Як зараз діяти мовникам, журналістам та іншим фахівцям, для яких мова – найзатребуваніший інструмент у роботі? Зокрема, як буде діяти катедра української мови?
– Обстоювати своє. Ще починаючи від 1997-го, після розпуску правописної комісії, дуже багато філологів послідовно дотримуються норм, пропонованих у «Проєкті».
А з приводу кривопису. Це радше викривлення свідомості. Наслідок того, до чого нас заганяла московщина, в які рамки нас ставили. Один тільки приклад. У російській мові діє морфологічний принцип правопису: написано одне, а вимовляють інше. Росіяни пишуть «проєкт», а вимовляють «праект». Ми ж в українському правописі запозичень за совєцьких часів мусили відображати російську вимову, тому писали «проект» «дабы нэ было разницы». А в латинській мові, звідки походить це слово, було projectus, між «о» і «е» стояло «j», відповідно, всі сучасні європейські мови запозичили правильну вимову, а ми через посередництво російської мови сприйняли викривлене звучання цього слова. Тому редакція 2019 року – це ніякий не кривопис. Це правопис, хоч, можливо, не настільки радикальний, як хотілося б філологові. Однак він відображає закономірності живої народної української мови, правила українського письма й особливості українських традицій. До того ж традицій загальнонаціональних.