Дистанційне навчання під час карантину відкрило для українських вишів нову опцію – онлайн-заняття за допомогою сервісу Zoom. Студенти й викладачі знаходять одне одного не фізично в аудиторіях, а віртуально – у «вікнах». Часом це дуже цікаві та незвичні зустрічі. Розповімо вам одну історію, якою поділився студент, що вирішив зберегти своє ім’я в таємниці.
…Ранок. Прокинувся на світанку. Сьогодні семінарське заняття. Розумію, що треба підготуватися, а ще не забути зняти футболку із зображенням Супермена й одягнути із Залізною людиною, бо одногрупники не зрозуміють (усі фанати Marvel, а не DC). Далі зробив собі каву, хоча хотів чаю. З’їв бутерброд і став як молитву повторювати: «Масив – це впорядкований іменований набір із фіксованої кількості однотипних даних». Семінарське онлайн-заняття аж за годину, тож часу досить, щоб вивчити всі теоретичні питання у Вікіпедії. Однак, зайшовши на хвилинку в Тіk Тоk, застряг там. Згадавши про семінар, вирішив, що якось буде.
Настала десята година. Вмикаю Zoom-розмову. На зв’язок вийшло десять осіб із двадцяти. «Решта спить», – подумав я, не поспішаючи вмикати камеру, бо позіхав. Викладач бачив лише трьох людей. Інші ж були чорними цятками на екрані. Професор запропонував п’ять хвилин почекати, бо, може, ще хтось доєднається. Я зрадів: був час ще повчити. Ніхто так і не доєднався. Ми розпочали наш семінар.
– Масив – це… – починаю першим відповідати, бо, крім першого питання, знаю дуже мало, майже нічого, та тут почувся звук «пім-пім». Хтось таки просився доєднатися до нашої розмови.
Викладач долучив нового учасника, і ми побачили здивоване незнайоме обличчя.
– Ой, вибачте, помилилася посиланням, не моя група, – сказала якась симпатична довговолоса дівчина, що була у піжамі, і зникла.
– Продовжимо, – просто мовив на це викладач.
– Масив – це… – знову починаю говорити, та цього разу мене перериває голос одногрупника, який, не вимкнувши мікрофона, залагоджував свої справи:
– Та став той ящик з яблуками на стіл, ні, не на зелений стіл, на червоний! Що? Яка оплата? То Іван Степанович мав заплатити!
Ми хвилину слухали його диспут про яблука. Врешті викладач сказав:
– Андрію, у нас семінар про масиви, а не про яблука. Уважніше.
Андрій вимкнув камеру. Просто зник.
«Мінус один», – подумав я і ще раз почав:
– Масив – це…
Але і втретє мені не дали сказати те, що я вивчив напам’ять. Одногрупниця так активно замахала руками, що збоку здавалося, наче їй стало зле, почалися конвульсії чи забракло повітря…
– Іванко, що з вами? – не витримав викладач.
Дівчина ввімкнула мікрофон:
– Ой, вибачте, то оса до хати залетіла, – а за мить, обернувши голову до відхилених дверей, промовила: – Бабо, у мене семінар, не заважайте, йдіть, не заважайте!
Після цього я нарешті взяв справу у свої руки:
– Масив – це впорядкований іменований набір із фіксованої кількості однотипних даних!
Я так натхненно розповідав про все, що вичитав у Вікіпедії, що, лише закінчивши свій виступ, зрозумів: усе було даремно – у мене пропав Wi-Fi. А коли з’явився, викладач уже перейшов до третього чи четвертого питання, якого я не знав…
– Ну, хто відповість? Може, новоприбулий учасник?
– Е-е-е, – протягнув я, і знову сталося маленьке диво: тепер у викладача пропав Wi-Fi.
Я швидко вимкнув Zoom і більше за посиланням на семінар не заходив. Вирішив, що підготуюся наступного разу.
«Так, піду щось поїм», – подумав я і закрив ноутбук.