13–14 липня 2024 року у Швейцарії відбувся Саміт миру — доволі цікавий формат зустрічі міжнародних партнерів України, на якому обговорювали такі важливі питання, як припинення російсько-української війни та забезпечення стабільного миру в майбутньому. В цьому контексті виникають закономірні питання як щодо того, наскільки успішним був Саміт миру, так і щодо того, які конкретні результати може мати його проведення.
На моє глибоке переконання, можна чітко говорити про низку досягнень і позитивних наслідків, які мало (чи матиме) проведення Саміту миру. До них, зокрема, слід зарахувати такі:
- Доволі велика кількість учасників Саміту. Варто зазначити, що до роботи Саміту миру долучилося більш як 100 учасників: 93 держави та 8 міжнародних організацій. Така велика кількість учасників Саміту тим більше є значним досягненням, якщо зважати на системну роботу російської федерації та Китаю, спрямовану на зрив Саміту миру. Тиснучи на треті країни, наші вороги намагалися переконати їх у недоцільності участі в роботі Саміту. Також варто зазначити, що більшість країн — учасниць Саміту миру підписали підсумкове комюніке на підтримку України. Хоча згодом кілька делегацій відкликали свої підписи. Така велика кількість учасників Саміту миру свідчить як про важливість проблеми російської агресії, так і про розуміння важливості підтримки України з боку міжнародної спільноти. Дехто називає Саміт миру новим міжнародним форматом, який здатний (чи вбачається доцільним) замінити ООН.
- Змістове наповнення Саміту миру. У межах роботи Саміту миру звучали численні заклики на підтримку України. Вже традиційним останнім часом став вихід формату заходу за анонсовані рамки. Адже на Саміті миру не лише говорили про мир, а й робили практичні кроки для його досягнення. У межах Саміту українська влада провела численні двосторонні й багатосторонні зустрічі, досягнула нових домовленостей і отримала чергові пакети допомоги. Крім того, важливим був акцент на таких ключових проблемах, як ядерна та продовольча безпека, обмін полоненими й повернення депортованих до росії українських дітей.
- Прийняття за основу українського варіанта миру. Йдеться про те, що вже сам по собі факт проведення Саміту миру є вагомою подією та важливою перемогою України. Адже маємо добре пам’ятати, що і в Китаю є своє бачення миру (яке відповідає інтересам росії), і сама російська федерація запропонувала свої псевдомирні ініціативи, які слід розглядати як ультиматум та підтвердження неготовності говорити про реальний мир в Україні. Саме з цієї позиції й можна пояснити те завзяття, з яким росія та Китай намагалися перешкодити проведенню Саміту миру. Відтак українську формулу миру міжнародною спільнотою взято за основу. І тепер міжнародна спільнота буде діяти в напрямі її реалізації, включно з примушенням росії силою (за словами прем’єр-міністра Італії Дж. Мелоні) до мирних домовленостей з Україною, але вже на засадах поваги до територіальної цілісності України та відповідальності за агресію.
- Можливість «звірити годинники». Саміт миру став доброю нагодою для всіх міжнародних партнерів України узгодити свої позиції та бачення щодо формату завершення російсько-української війни, стратегії й тактики, реалізація яких сприятиме завершенню конфлікту, а також повоєнних гарантій для забезпечення стійкого миру в майбутньому. Це важливо з огляду на той факт, що численні висловлювання міжнародних партнерів України свідчили про відсутність у них єдиного бачення формату майбутнього світопорядку.
- Чіткий інформаційний меседж міжнародній спільноті. Проведення Саміту миру стало чітким сигналом для різних аудиторій: для України — що вона не залишиться наодинці без міжнародної підтримки; для росії — що вона агресор і відповідатиме за свої дії; для міжнародних партнерів України — що їм варто консолідуватись і більш інтенсивно підтримувати Україну; для союзників росії — що їм не варто бути на боці агресора, бо це матиме негативні наслідки; для нейтральних держав — що їм слід приєднуватися до демократичного табору друзів України.
Водночас варто відзначити й певні «слабкі сторони» Саміту миру:
- Попри значну кількість учасників, що ми зарахували до позитивів Саміту миру, все ж слід розуміти: 93 країни-учасниці — це менше половини країн на планеті й істотно менше від кількості країн, які у межах ООН проголосували за резолюцію на підтримку України. Водночас варто додати, що певна кількість країн — учасників Саміту миру були спостерігачами (до прикладу, Бразилія чи Індія), і їх зарахувати до табору друзів України доволі важко, що, зрештою, зафіксував і сам факт відмови цих країн від підписання фінального комюніке Саміту.
- Попри вагоме тематичне наповнення Саміту миру, багато важливих питань і проблем, які виникають у контексті російсько-української війни, залишилися поза увагою учасників заходу. Йдеться, зокрема, про питання негайного виведення російських військ з території України, питання посилення антиросійських санкцій, питання тиску на союзників росії тощо. Зрештою, і в тексті підсумкового комюніке Саміту миру ці питання залишилися поза увагою. По суті, з 10 пунктів української формули миру системно розглянуто лише 3 пункти — про ядерну та продовольчу безпеку і про повернення військовополонених та депортованих осіб.
- Попри важливість проведення таких заходів, як Саміт миру, його можливості для забезпечення реального миру в Україні (принаймні зі збереженням національних інтересів нашої держави) є доволі обмеженими. Його рішення не мають жодного реального впливу безпосередньо на путіна та росію. Що, власне, і продемонстрував російський диктатор, який напередодні Саміту миру висунув свої «мирні ініціативи» (читай — ультиматум) Україні та цивілізованому світу. А згодом поїхав у турне Азією, відвідавши КНДР та В’єтнам, показавши цим чіткий намір продовжувати війну в Україні.
Підсумовуючи, хочу зазначити, що Саміт миру є важливою подією світового масштабу, яка привертає увагу міжнародної спільноти до російської агресії проти України та свідчить про суттєву підтримку нашої держави серед провідних країн світу. Водночас треба розуміти, що такі дипломатичні зусилля мають обмежений ефект. Тому їх варто розглядати лише як один з елементів комплексного механізму забезпечення перемоги України над росією і досягнення стійкого та надійного миру. І без поєднання дипломатичних зусиль з іншими заходами (такими, як посилення міжнародної підтримки України; посилення тиску на росію та її союзників; посилення міжнародних санкцій проти росії; суттєве посилення обороноздатності та ВПК України тощо) забезпечити перемогу нашої держави та майбутній мир буде неможливо. Тому доля України (як, зрештою, і доля майбутнього світу) буде вирішуватися на полі бою, а дипломатичні заходи, як-от Саміт миру, у поєднанні з цілим комплексом інших заходів збільшуватимуть шанси ЗСУ здобути перемогу над агресором.