Викладачі ІНЕМ щодня опиняються перед багатьма викликами, на які мусять реагувати, адже запит студентства щодо набуття реальних фахових компетентностей є дуже високий. Це безпосередньо впливає на зміни в роботі викладача.
На думку професорки кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Ліани Чернобай, сучасний процес навчання виходить за межі виконання навчальної робочої програми з дисципліни. У цьому процесі викладач безпосередньо впливає на фаховий та особистісний розвиток студентів: заохочує їх до пошуку відповідей на актуальні запитання, надає теоретичну підтримку, ділиться власним досвідом, поступово переходить від викладання до менторства, сфокусованого на конкретні потреби.
– Мої лекції слухає 29 студентів, які вивчають дисципліну «Економіка Європейського Союзу», – говорить професорка. – Цю вибіркову дисципліну можуть слухати політехніки будь-яких спеціальностей, адже вона допомагає їм глибше вникнути в особливості функціювання структури, з якою прагне інтегруватися Україна. Студенти хочуть зрозуміти, куди їм рухатися далі, що їх може очікувати у майбутньому. Спільно вчимося реагувати на різні виклики, шукати власний шлях у житті. Це один з важливих напрямків нашого навчання: підготувати не лише освіченого фахівця, а й ціннісно орієнтовану людину, патріота своєї країни.
Студенти мають доступ до великого обсягу інформації, знають по кілька іноземних мов й вивчають щораз нові. Ірина Верхолюк, Юлія Фірчук, Дар’я Гавриліна, Чан Куок Вьєт та Яна Руденко яскраве тому підтвердження. На думку моїх співрозмовників, Україні варто налагоджувати контакти і між великими містами світу, й у межах країни, подбати про створення міжнародних корпорацій, фірм чи підприємств. Вони вважають, що економіка майбутнього буде комп’ютеризована і роль економістів у тому, щоб «бути гнучкими, змінюватися», «контактувати з ІТ-галуззю, що дуже швидко прогресує». «Усі економічні процеси мають бути прозорі». На думку Яни Руденко, обов’язково треба «відтісняти від економіки бюрократію».
– Коли вступала до інституту, не уявляла, що мене тут чекає, – каже Ірина Верхолюк. – Нині мені подобається вчитися будувати свій бюджет, якнайкраще скомбінувати свої витрати тощо. У навчанні не зосереджуюсь на чомусь локальному. Викладачі дають нам знання, які дозволяють зрозуміти і навчитися застосовувати економічні закони функціювання світового господарства, національної економіки та підприємства, що забезпечує системне розуміння явищ і процесів.
Дар’я Гавриліна вважає, що міжнародна економіка допоможе їй у майбутньому «розв’язати будь-яке економічне завдання», а Юлія Фірчук разом зі своїми однокурсниками удосконалює іноземні мови, із задоволенням вивчає гуманітарні спеціальності, облік у зарубіжних країнах, особливості функціювання транснаціональних корпорацій. Вона вважає: «що більше завдань розв’яжемо впродовж навчання, то потрібніші будемо на ринку праці. Це великий плюс для нас».
Яна Руденко обрала напрям «Економіка», бо ці знання їй будуть потрібні в житті «незалежно від зміни поглядів чи планів на майбутнє». Оскільки викладачі дають студентам лише «скелет» знань, тому «самостійно вивчаємо ці питання глибше».
– Мабуть, 20 відсотків того, що вчимо, дають нам викладачі кафедри, – вважає Ірина Верхолюк. – Усе решта – самоосвіта, бо наш прогрес – це лише наше досягнення. Щоб стати добрим спеціалістом галузі, варто відвідувати й різноманітні курси, бо від них теж багато користі.
І це зрозуміло, адже вмістити серйозний матеріал у межах півторагодинної лекції практично неможливо. Тому частину теми опрацьовують на парах, частину – самостійно. І, звичайно, уважно приглядаються до лідерів на потоці. А часто й після лекцій економістам «хочеться щось негайно робити, бо загублена мить повернеться до тебе втратою». Вірять, що надалі стануть активними учасниками змін в економіці. Студенти вважають, що «головне – не звинувачувати за наші негаразди інших, а брати відповідальність на себе. А з такою вмотивованою молоддю, як у нас, усього можна досягнути».
Погоджується з дівчатами й студент із В’єтнаму Чан Куок Вьєт. Хлопець приїхав за програмою обміну студентами між В’єтнамом і Україною як найкращий студент Дипломатичної академії В’єтнаму. Оскільки, на його думку, у майбутньому матимуть значення не окремі регіони, області, а компанії, що функціюватимуть по всьому світу, то хотів би працювати або в одній із них, або бути дипломатом: «В’єтнам – моя рідна країна, а Україну я полюбив, тому дуже хотів би, щоб ці дві країни співпрацювали, а я як дипломат докладав би до цього максимум зусиль».
