Садівник Львівської політехніки Янош Шляхта вже став свого роду легендою в нашому університеті. Адже він не просто садівник, а ще й кандидат наук у своїй галузі й займається ландшафтним дизайном та досліджує дерева. У його доробку понад 100 наукових праць та п’ять патентів. Саме він класифікував зелені насадження Політехніки і розробив відповідні таблички на них.
Правда, як стверджує сам пан Шляхта, всіма своїми науковими здобутками немає чим хвалитися, бо «вони не приносять достатньо грошей», тому це більше романтична професія, яку справді треба любити. Наш садівник із дитинства цікавився природою, працював викладачем в декількох вищих навчальних закладах України і вже десять років займається деревами у Політехніці.
«Стежу за майже трьома гектарами території, на якій росте понад сотня дерев. 60% з них – це клен широколистий. Моя філософія і політика тут така, що намагаюся садити замість старих дерев нові, яких тут ще не було, щоб більше унікальних насаджень росло й цікавішим було зелене обличчя Політехніки. За десять років висадив уже понад 15 нових видів, яких тут ще не бачили. Часом навіть студенти з лісотехнічного мають у нас пари, щоб роздивитися всі ті дерева. Скажу ще, що стан наших дерев здебільшого добрий, в деяких – задовільний. Проблема, що в нас на території не заборонено вигулювати собак, які часто-густо шкодять новим насадженням, а також у тому, що часом злодії крадуть якісь цінні нові насадження (для прикладу, магнолії), бо немає камер спостереження. Також хотілося б більше, щоб фінансування було на мінеральні добрива і щоб міг навчити ще когось своїх секретів догляду, але наразі обходжуся тим, що маю», – каже Янош Шляхта.
Раніше садівник мав одного помічника, але нині доводиться самому більшість роботи виконувати. Однак, коли потрібна допомога, тоді так званий «столярський відділ» університету підставляє своє плече.
«100–150 років тому у Львові працю садівників дуже цінували і це було почесно. Нині, на жаль, цінність професії впала в рази. По грошах і ставленню, часом, прирівнюють, як до прибиральників чи комунальників. Але це зовсім хибне уявлення! От подивіться, що через те робиться з обрізанням дерев! Це варварство. Ріжуть чим більше, це відбувається часто у спеку і зовсім ніяк не замазують ті рани на гілках, які залишають. Бо роблять це люди, які зовсім не розуміють того, чим займаються.
Мало того, якщо за останні 100 – 150 років обличчя міста архітектурно подекуди докорінно змінилося, то ось насадження дерев – й досі незмінні. Біла акація, тополі: чорна, бальзамічна, канадська, клени: гостролистий (найбільш чисельний), сріблястий, ясенелистий (лісопарковий бур’ян) – саме вони переважають у вуличних насадженнях та скверах, потребуючи частих трудомістких і відповідно вартісних обрізувань крон та боротьби з продукуванням чисельної парості, що вибивається навіть з-під асфальту на значних зокрема й пішохідних територіях. На жаль, втрачено чомусь і львівську вікову традицію пломбування дупла цінних вікових дерев, що зберігає такі дерева на десятки років.
Тому ті, хто придумують стратегію розвитку Львова – дуже часто забувають про світ дерев, про нові насадження, про догляд за ними. А дерева ж, – підсумовує Янош Шляхта, – роблять не лише лице міста більш чистим («легені міста») і привітним, але й впливають на здоров’я та настрій людей довкола. Це давно доведено».
Тож у підсумку пан Янош виступає за відновлення цієї вже забутої культури садівництва, цього мистецтва ландшафтного дизайну на належному рівні, щоб наше місто приваблювало гостей не лише запашною кавою та архітектурою, але й унікальними й доглянутими деревами та іншою рослинністю.
Читайте також: Якщо б дерева вміли говорити: інтерв’ю з найстарішим дубом Політехніки
