Цьогоріч минає 125 років відтоді, як змагання з легкої атлетики вперше з’явилися на літніх Олімпійських іграх в Афінах – з 1896 року їх включали в програму кожних наступних Ігор. Спочатку змагання були чоловічими. Жінкам довелося довго виборювати право на біг і на те, аби стати хоча б глядачами такої епохальної події. І ось на літніх Олімпійських іграх 1928 року, які відбувалися в Амстердамі, були введені жіночі дисципліни.
Сьогодні біг – один з найдоступніших видів спорту, адже достатньо одягнутися відповідно до погодних умов і мати велике бажання подолати кілька кілометрів. Про особливості бігу, чому прийшла в цей вид спорту, досягнення та плани на майбутнє ми розпитали у випускниці університету Аліни Вельган.
Аліна – перший капітан-дівчина збірної Львівської політехніки з легкої атлетики. Вона займається бігом зі шкільних років, не є прихильницею дієт та хоче зробити все можливе, аби на Універсіаді Львівщини перемогти Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського (далі – ЛДУФК).
«Мені завжди ставили запитання «Чому я не пішла навчатися в ЛДУФК»
– Насправді коли я вступала у Львівську політехніку (а це була справді мрія), то вирішила, що пов’язувати своє життя зі спортом не хочу. Я обирала спеціальність так, аби це згодилося мені в житті. Тому просто продумала майбутнє на кілька років вперед. І тоді зрозуміла, якщо пощастить, то потраплю на Олімпійські ігри. А так, до 27 років спортивна кар’єра завершиться (максимум до 30, якщо без травм, але такого не буде, бо біг – напрочуд травматичний вид спорту).
За 4 роки навчання на спеціальності «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» змогла більше дізнатися про людей, які досягли значних професійних успіхів в політиці. Мені це було цікаво з точки зору мрії, про яку наразі не можу розповісти (усміхається). За ці 4 роки виокремила для себе й інші сфери, які дотично пов’язані з моїм фахом. З приємністю згадую викладачку, у якої ми вивчали PR. Вона була так захоплена дисципліною, яку викладає, тому я впевнена – через екран ми б не змогли відчути та зрозуміти все так, як було це в офлайн режимі. Як добре, що ми вчилися не дистанційно.
«Любов до бігу передалася мені генетично від мами»
– Попри те, що вона ніколи не займалася цим професійно, бігала дуже швидко. У шкільні часи мене записували на різноманітні змагання, але саме біг мені найкраще вдавався. Мама не хотіла мене спочатку відпускати на секцію у зв’язку з не надто високими професійними якостями тренера, яка на той час керувала секцією, але моя бабуся згодом переконала її. Спочатку займалася самостійно, а коли тренера змінили (була на той час вже в 10 класі), то почала професійно займатися. Хоча, варто зізнатися, це вже дуже пізній період для старту. Проте саме завдяки бігові я виховала свій характер, внутрішній стрижень, почала ставити цілі, вірити в себе. І, звісно, завдячую першому тренеру Саволюку Володимиру Володимировичу який завжди вірив у мене, і який виховав з мене справжню спортсменку. Я зрозуміла, що не маю права його підвести, тому часто згадую його настанови, безмежно дякую та пам’ятаю, що завдяки йому я виграла призові місця і зуміла швидко пройти відбір у Політехніці.
Перший капітан-дівчина збірної університету
– Чула раніше, що була команда у Львівській політехніці з легкої атлетики. Дізналася, які етапи необхідно пройти. Але коли я сказала за який час можу пробігти 100 м, то мене одразу взяли в команду, за що дякую тренерам Фестигі Степану Васильовичу та Павлосю Руслану Мирославовичу. Загалом можу сказати, якщо студент займався раніше бігом, тобто має досвід, та демонструє непоганий результат, то можуть взяти у команду. Також можна спочатку потрапити у платну секцію. І, якщо потім ви покажете хороший результат на змаганнях, то запросять у команду.
Так і розпочався мій цікавий період в житті: тренування-навчання-тренування. Упродовж певного періоду, доки я ще не стала капітаном, на секцію приходило 5–7 студентів. На змагання могло прийти більше студентів, але це була скорше мотивація для них, аби потім поставили залік. А коли я стала капітаном, то на тренуваннях було майже 30 людей, з яких більшість – хлопці з комп’ютерних спеціальностей. Коли ти тренуєш хлопців, то повинен стати авторитетом, аби вони справді хотіли займатися бігом. Я хотіла їх усіх зацікавити. Тому дещо змінила формат наших тренувань, зокрема переглядала різноманітні відео закордонних фахівців, розробила різноманітні вправи. І коли зрозуміла, що мої тренування їм до вподоби, а охочих долучитися в команду все більше, то зловила себе на думці «Я в цьому таки добре розуміюся». Можливо, моя нова методика спричинила такий великий потік студентів.
Особисті рекорди в змаганнях
– Виокремлю два найбільш вагомі для мене.
Ви знаєте, ЛДУФК дуже сильний університет, вони спеціалізуються зокрема на легкій атлетиці, а тому перемогти їх нереально. У всі роки вони забирали призові місця. Тренери нам завжди казали: «Працюйте на себе, показуйте свій найкращий результат. Не рівняйтеся на них, але тяжійте за ними». Нас готували до того, що вони лідери у цій справі, але завжди вірили в успіх нашої команди. І ось на змаганнях між університетами, у вересні 2019 року, я виборола срібло на дистанції 200 м. Це був напружений момент, адже упродовж всього часу ми бігли з представницею ЛДУФК, як кажуть, «нога в ногу», а на останніх 50-ти метрах змогла перегнати її.
Я – спринтер. А це означає, що пробігти 1 км, не в межах розминки, для мене надскладне завдання. Людина, яка звикла до коротких дистанцій (60, 100, 200, 400 м), викладається одразу, а на довгих – потрібно знати всі нюанси щодо темпу. Але одного разу я кинула собі виклик – пробігти на змаганнях, хоча б 3–5 км. Тоді ж, у вересні 2019 року, мій знайомий Саша Гулюк сказав, що невдовзі буде організований традиційний вечірній забіг-феєрія. Все літо я присвятила посиленому тренуванню. Плюс, в той час я стала капітаном збірної університету і розуміла, що повинна стати нереальним взірцем для своєї команди. Який же я капітан, якщо не потраплю у трійку? Під час того забігу дівчата та хлопці бігли разом 5 км. Переможців та призерів натомість визначали у двох категоріях окремо. Власне мій знайомий також вирішив пробігти ці 5 км, але не задля перемоги, а лиш для того, аби підтримати мене у моїй першій довгій дистанції – був поруч зі мною до фінішу. І на останніх метрах, коли вже добігали, я просто зраділа, що спринтер зміг подолати таку дистанцію. Але до мене майже одразу підійшли журналісти з привітаннями, що я посіла друге місце. В той момент в голові було лише одне запитання: «ЯК?» (сміється). Це був мій перший кубок за біг. Неймовірні відчуття, коли оголошували переможців і поруч з моїм іменем голосно промовляли «Львівська політехніка».
Рубрика «Поради»
Не мучте себе дієтами. Лише правильне збалансоване харчування та спорт.
Книга «Never Stop». Її написала Марі Карачина – учасниця світових марафонів та півмарафонів, фітнес-тренер. Мені подобається, що вона зробила окремий розділ для тих, хто часто каже відмазку «Я не маю кросівок». Авторка наголошує: якщо ви думаєте над тим бігати чи ні, то почніть й ви одразу побачите як змінюється життя.
Не подобається біг? Спробуйте щось інше. У нас дуже багато видів спорту.
Думаю, що я не перша, хто скаже, що Львівська політехніка – це можливості. Спортивні секції, гуртки, різноманітні волонтерські заходи – це те, де ви можете себе знайти. Тому пробуйте.
P.S. На 60% моє рішення продовжувати навчання в маґістратурі пов’язане саме з тим, аби вдосконалити здібності капітана університетської збірної та більше змотивувати студентів до легкої атлетики. Тому до нових зустрічей!
